Лідер "неокласиків", поет, літературознавець, літературний критик, полеміст, перекладач народився 26 квітня 1890 року в повітовому місті Зіньків на Полтавщині в багатодітній сім’ї вчителя місцевої двокласної школи. Після закінчення школи Зеров навчався в Охтирській та Першій київській гімназіях (1903-1908). У 1909-1914 роках — студент історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира.
З 1917 року Зеров учителює в Другій київській гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства та викладає латину. У 1918-1920 роках викладає в Архітектурному інституті, працює редактором бібліографічного журналу «Книгарь» (до початку 1920 року).
Миколу Зерова справедливо вважають лідером «неокласиків» — групи поетів, перекладачів, літературознавців і критиків, до якої зараховують також О. Бургардта, М. Драй-Хмару, М. Рильського і П. Филиповича.
У своїй оригінальній поетичній творчості М. Зеров віддав перевагу сонетам і александрійським віршам, які вирізнялися досконалістю форми і глибинним філософським проникненням у буття.
Микола Зеров-критик брав активну участь у так званій літературній дискусії 1925-1928 років, підтримавши і теоретично обгрунтувавши позицію Миколи Хвильового, а саме самостійність і відмінність української літератури від російської.
З кінця 1920-х років почалося справжнє політичне цькування письменника.
А в ніч із 27 на 28 квітня 1935 року його було заарештованоі йому інкримінували керівництво українською контрреволюційною націоналістичною організацією , трибунал визначив йому покарання — десять років позбавлення волі у виправно-трудових таборах з конфіскацією майна.На початку червня 1936 року етап із засудженими прибув на Соловки, де за багатьма свідченнями, він завершив багаторічну роботу над українською версією «Енеїди» Вергілія (рукопис цього перекладу пропав або знищений).
Без будь-яких додаткових підстав і пояснень «справу Зерова » було нагально переглянуто «особливою трійкою» УНКВС у Ленінградській області 9 жовтня 1937 року. Як наслідок присуджено найвищу міру покарання — розстріл. З листопада 1937 року вирок було здійснено.
