.jpg)
Природно вважати, що кожен громадянин будь-якої країни може вільно користуватися основними правами людини – мати свободу думки, релігії, за бажанням приймати участь у зібраннях та об’єднаннях. Та, на жаль, багато людей у всьому світі на собі відчули, що держави не завжди схильні дотримуватися задекларованих цінностей, і українці – не виняток. Люди, що виборювали свободу й незалежність українського народу за часів Радянського Союзу, страждали від репресій та переслідувань з боку влади. Вони були фактично приречені стати політв’язнями, тобто людьми, що засуджені та ув’язнені з політичних причин. Пам’ятаючи та шануючи цих сміливих людей, щорічно 12 січня наша країна відзначає День українського політв’язня. Попри те, що Україна – найбільша країна Європи, а українці – дуже численний народ, довгий час ми не мали власної державності.
Вперше, але тільки на короткий час, наша країна здобула суверенітет у 1918 році. Та вже з 1922 року Україну офіційно приєднали до союзних республік СРСР. З того часу влада невпинно намагалася не допустити найменшої можливості українського визвольного руху. Для цього використовувалися всі засоби – від жорстокого голодомору до наполегливої політики русифікації, витіснення української мови, переселення українців до малолюдних регіонів Росії, натомість заселення українських земель етнічними росіянами. Подібним чином радянською владою було зламано долі багатьох свідомих українських патріотів. Приводом для переслідувань, засудження та навіть страти могло стати не тільки членство в підпільних організаціях. Часто людей ув’язнювали за заборонену літературу, розповсюдження листівок, навіть за вивішування національного українського прапора. В 60-ті роки з’явилися також талановиті публіцисти, історики, літератори – Василь Стус, Валентин Мороз, В’ячеслав Чорновіл, Іван Світличний, Святослав Караванський, Євген Сверстюк, Михайло Брайчевський. Вони мали сміливість виступати проти державного курсу на знищення української культури. Ідеї руху «шістдесятників» розповсюдились по всій Україні, але центр вільнодумства знаходився у Києві. 12 січня 1972 року в Києві та Львові почалися арешти, які тривали три дні. За ці дні було затримано Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола, Стефанію Шабатуру, Івана Світличного, Михайла Осадчого та інших відомих «шістдесятників». Арештовано було практично всіх провідних діячів національно-демократичного руху України. Їх обвинувачували в антирадянській агітації та пропаганді, а проти деяких сфабрикували звинувачення в кримінальних злочинах. Майже всі підсудні отримали максимально суворі вироки. Саме 12 січня – день початку арештів 72-го року, стало згодом Днем українського політв’язня. Вперше цей день відзначали в 1975 році, а засновником пам’ятної дати став В’ячеслав Чорновіл. Втім, за часів СРСР День політв’язня відзначався здебільшого людьми, які на собі відчули репресії тоталітарної системи та їхніми однодумцями. Про минулі політичні переслідування потрібно пам’ятати для того, щоб не допустити повторення подібного в майбутньому – ця істина не підлягає сумнівам. Вже саме існування пам’ятної дати 12 січня за логікою має означати відсутність у нашій країні людей, позбавлених свободи за «інакший» світогляд. Відчуваючи себе згуртованою нацією, в День українського політв’язня ми звертаємо увагу на ті біди, у яких часом доводиться жити, думаємо про цінності, за які варто боротися, згадуємо про тих, кого маємо визволити з неволі.
