Український письменник, поет-лірик Володимир Миколайович Сосюра народився 6 січня 1898 року на станції Дебальцеве (Донецька область) у шахтарській родині. Дитячі роки пройшли в селищі Третя Рота, на берегах річки Сіверський Донець. У родині Сосюр було 8 дітей. Мати поета — Антоніна Дмитрівна Локотош (за походженням сербка) — із Кам'яного Броду (Луганськ). Колишня робітниця Луганського патронного завод, займалася переважно хатнім господарством. Його батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, змінив багато професій, вчителював, працював сільським адвокатом, шахтарем. Родина Сосюр часто переїжджала, бо батько змінював місця роботи, щоб утримувати багатодітну родину. Початкову освіту дав йому батько; крім того, Володимир багато читав, особливо захоплюючись пригодницькою літературою. З 11 років Володимир почав працювати: спершу у бондарному цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом, не цурався випадкового заробітку. З 14 років почав писати вірші.
З 1911 до 1918 року навчався в двокласному міністерському училищі м. Верхнього, трикласному нижчому сільськогосподарському училищі на станції Яма Північно-Донецької залізницi, маркшейдерському бюро Донецького содового заводу. Після смерті батька у 1915 році став працювати на шахті, потім знову повернувся до школи. Брав участь в Українській революції, спершу в армії УНР, пізніше в Червоній армії. У 1917 році лисичанська газета “Голос рабочего” надрукувала вірш “Плач волн”, згодом “Чи вже пора.” У 1921 р. вийшла збірка «Поезії», це була друга його книжка. Перша, «Пісні крові» (1918 р.), не збереглася. Цього ж року з’являється поема «Червона зима». У 20-х роках XX ст. виходять також збірки «Осінні зорі» (1924 р.), «Сьогодні» (1925 р.), «Золоті шуліки» (1927 р.), «Коли зацвітуть акації» (1928 р.). З 1922 року по 1932 рік В. Сосюра був членом багатьох літературних організацій — Пролеткульт, «Плуг», «Гарт», ВАПЛІТЕ, ВУСПП. Вперше одружився в 1922 році на Вірі Каперівні Берзіній. Від першого шлюбу в нього було двоє синів. Вдруге Сосюра одружився в 1931 з Даниловою Марією Гаврилівною. В них народився син. У 1949 р. Марію Сосюру заарештували начебто за розголошення державної таємниці і заслали до Казахстану. Через 5 років вона повернулася. Разом вони прожили до кінця життя. Наприкінці 1920-х років з боку критики все частіше чуються вислови про неправильну політичну орієнтацію поета. У цей важкий час В. Сосюра майже не пише, займається перекладами. Настрої відчаю позначилися й на збірці «Серце» (1931 р.). Наступного року з’являється збірка «Нові поезії». У 1934 був виключений зі Спілки радянських письменників “за націоналістичі ухили”, а 1936 року поета приймають знову. У 1939 році з'явилася збірка «Люблю». У 1940 р. В. Сосюра закінчує своє найбільше ліро-епічне полотно — роман у віршах «Червоноармієць». На початку Другої світової війни письменник виїхав до Уфи, де працював військовим кореспондентом фронтової газети “За честь Батьківщини”, брав участь у роботі українського радіокомітету, виступав як пропагандист і агітатор, виїздив на фронт. У 1944 році поет повернувся до Києва. Збірки воєнних та повоєнних років: «В годину гніву» (1942 р.), «Під гул кривавий» (1942 р.), «За мир» (1953 р.), «На струнах серця» (1955 р.), «Солов’їні далі» (1957 р.). У 1960 році завершує поему «Розстріляне відродження», розпочату в довоєнний час і опубліковану в 1988 році в журналі «Вітчизна». В останнє десятиліття життя поета побачили світ збірки поезій «Близька далина» (1960 р.), «Поезія не спить» (1961 р.), «Осінні мелодії» (1964 р.), «Весни дихання» (1964 р.). Поема «Мазепа», розпочата у 1929 р. та закінчена в 1959 р., потрапила до списку заборонених творів і була надрукована аж у 1988 р. Незважаючи на хворобу серця письменник багато працював. В останні роки свого життя письменник написав автобіогрфічний роман “Третя рота”. Останніми творами В. Сосюри є збірки — “Осінні мелодії” і “Весни дихання” (1964) та поема “За владу Рад” (1964). В 1951 він зазнав обвинувачення у «буржуазному націоналізмі» за патріотичну поезію «Любіть Україну», яка була написана 1944 року. 1948 року Сосюру відзначено найвищою тоді нагородою — Сталінською премією. У 1963 році отримав Шевченківську премію (за збірки поезії “Ластівки на сонці” і “Щастя сім’ї трудової”). Помер 8 січня 1965 року. Похований у місті Києві, на Байковому кладовищі у Києві.
