17.01.1901 – в селі Кам'янка (нині входить територіально у м. Дніпро) народився Григорій Епік, український радянський письменник, перекладач і публіцист доби «Розстріляного відродження». У 1920 році вступив до більшовицької партії, працював на відповідальних партійних посадах у сфері культури в Полтаві та Харкові, навчався в Інституті марксизму-ленінізму. Член Спілки селянських письменників «Плуг», згодом літературних організацій ВАПЛІТЕ, «Пролітфронту». Написав декілька повістей та романів, в яких оспівував радянські перетворення, хоча й дозволяв собі критикувати комуніста-переродженця чи пристосуванців-«папероїдів». Проте на зламі 1920-х і 1930-х ситуація в країні почала стрімко змінюватись. На «Пролітфронт» рясно полилась критика за дрібнобуржуазність, міщанство, куркульство і навіть контрреволюцію, за відсутність творів про колективізацію. Епік тонко відчував ці тенденції і написав роман «Перша весна» (1931) на тему села, а також прокомсомольський роман «Петро Ромен». Спершу більшовицька критика позитивно оцінила «Першу весну», але невдовзі твір затавровано як антипартійний, бо він зобразив відчайдушний спротив селян примусовій колективізації. У червні 1934 року виключений із КП(б)У за «багаторічний опір лінії партії в літературі та підтримку націоналістичних елементів». Заарештований у грудні 1934-го за приналежність до націоналістичної організації (яка чомусь складалась з літераторів) та підготовку терористичних актів проти керівників партії та уряду. На слідстві відразу погодився з абсурдними звинуваченнями й на початку 1935 року написав лист на ім'я наркома В. Балицького, в якому розкаювався за злочинні наміри групи й додав, що їх всіх треба постріляти «як скажених псів». Цього листа на квітневому 1935 року Пленумі правління Спілки радянських письменників України зачитав секретар ЦК КП(б)У Павло Постишев. Епіка засудили на 10 років ув'язнення і відправили на Соловки. З табору письменник надіслав наркому внутрішніх справ рукопис новел «Соловецкие рассказы» з проханням ознайомити «ще й старших». Проте це не полегшило його долю і Епік спалив новели й роман написаний на прославу ЧК. В нього ще жевріла надія на святкову амністію до 20-ї річниці революції. Проте в жовтні 1937 справи його та інших українських письменників і мистців переглянули й попередні вироки замінили на смертну кару. Розстріляний в урочищі Сандармох в Карелії в листопаді 1937 року. Родним пізніше видали неправдиву довідку, що помер в 1942-му.
Це була жахлива система, її не цікавило те, чи приречені були їй ворогами, чи відданими адептами. Під знищення підпадали усі без розбору – робітники і селяни, поети і науковці, фанатичні партійці й енкаведисти, які ще напередодні приносили криваві жертви молоху комунізму. Найстрашніше, що злочини комунізму перед людством і досі не засуджені й не покарані.Сандармох волає до сердець і памяті українців.
