Сьогодні минає 94 роки від дня народження Всеволода Нестайка (30.01.1930 - 16.08.2014) — беззаперечного класика сучасної української дитячої літератури! Він написав понад 30 книжок, якими зачитуються мільйони дітей від 2 до 102. «Тореадори з Васюківки» — перший український дитячий бестселер. Важко знайти в нашій літературі щось веселіше й читабельніше, ніж ця неперевершена книжка Всеволода Нестайка. У 2004 «Тореадори» вийшли в «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Зі» в новій авторській редакції з надзвичайно веселими епізодами, а у 2023 році — в ілюстрованому виданні з неймовірними ілюстраціями Ростислава Попського. Зі спогадів Нестайка: «У ДИТИНСТВІ Я БУВ РУДЕНЬКИЙ, ХУДЕНЬКИЙ І МАЛЕНЬКИЙ — чи не найменший у першому класі. І страшенно хотів якнайшвидше вирости. За порадою однокласника Васі, такого ж, як і я, шпінгалета, я прив’язував до однієї ноги важку праску, до другої — цеглину, хапався за верхню планку одвірка і висів, поки вистачало сил, намагаючись витягти своє тіло. А ще той Вася мені сказав, що від дощу все росте. І я довго простоював під дощем, підставляючи струменям свою грішну руду голову. Мама дивувалася, чого в мене постійний нежить. Швидше вирости я хотів ще й тому, що дитинство моє, на жаль, було не дуже безхмарним і щасливим. Тато мій, колишній «січовий стрілець», 1933 року був заарештований і загинув. З трьох рочків пізнав я, що таке доля безбатченка, де чи не єдиною втіхою були книжки. А коли мені було всього одинадцять, почалася війна. Дитинство моє урвалося, я одразу став дорослим. Бо лишився в окупованому фашистами Києві, і ті два роки згадувати не люблю — стільки там було страшного й недитячого. КОЛИ Я СТАВ ПО-СПРАВЖНЬОМУ ДОРОСЛИМ, мені страшенно захотілося повернутись назад у дитинство — догратися, досміятися, добешкетувати... Вихід був один — стати дитячим письменником. Так я й зробив. І, пам’ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше. Написав я чимало книжок. Але чи не з найбільшою насолодою я писав про пригоди Яви і Павлуші. Все почалося сорок років тому з двох оповідань «Пригода в кукурудзі» і «Тореадори з Васюківки», що були надруковані 1963 року. Хлопці виявилися такими меткими й непосидючими, що примусили мене одразу ж написати повість «Пригоди Робінзона Кукурузо» (1964). А тоді повість «Незнайомець з тринадцятої квартири» (1966). І нарешті — повість «Таємниця трьох невідомих» (1970), що й склали роман-трилогію. МИНУВ ЧАС. Відбулися знаменні історичні події. Україна стала незалежною... І я вирішив повернутися до «Тореадорів». Аж ніяк не відмовляючись від попереднього тексту книжки, яка розійшлася по світу сотнями тисяч примірників, друкувалася й друкується в хрестоматіях, шкільних та студентських підручниках, я вирішив зробити нову авторську редакцію “Тореадорів з Васюківки”, позбавивши книжку деяких неминучих ідеологічних нашарувань минулої доби, деталей, незрозумілих сучасному, а тим паче майбутньому читачеві. З’явилися й нові епізоди. Допоміг мені в роботі прекрасний поет і талановитий редактор Іван Малкович. А вам, дорогі мої читачі, хочу сказати — не поспішайте, як я колись, швидше виростати. Бо дитячі роки неповторні. І якщо Ява й Павлуша допоможуть вам на якісь хвилини гостріше відчути радість веселого, щедрого на пригоди й витівки дитинства, я буду щасливий». Іван Малкович : «Складно сформулювати, що саме робить твори Нестайка геніальними. Буває, що якийсь письменник все так чудово написав, а діти книжку не хочуть читати. Очевидно, великий письменник мимоволі розкидає в своїх текстах якісь притягальні магнітики, і діти просто назавжди «прилипають» до таких книжок. Щасливим володарем таких чарівних магнітиків в українській дитячій літературі був незабутній Всеволод Нестайко». Сергій Жадан : «Я можу досить чітко назвати книгу, яка визначила моє ставлення до української літератури. Це «Тореадори з Васюківки» Всеволода Нестайка. Мені цю книгу подарувала мама. Теж досить чітко це все пам’ятаю — ми повертались додому всією родиною, мама почала читати мені вголос (хоча я й сам на той момент читав доволі добре). І ось це відчуття свята, відчуття радості з першої сторінки — воно мені пам’ятається до сьогодні. За великим рахунком, у мене й відчуття української мови нестайківське, і відчуття гумору. Це моя така персональна «А-ба-ба-га-ла-ма-га» (логічно, як на мене, що «Тореадорів» перевидає саме Іван Малкович — вони дуже подібні своєю безмежною любов’ю до життя). Так само логічно, що «Тореадори» пережили українську радянську літературу й зберегли свою актуальність до сьогодні».
За матеріалами соцмереж
