Майбутній володар галицько-волинських земель народився у 1201 році (точна
дата – невідома). Одним із його предків
по лінії батька був сам Володимир Мономах. Серед родичів з боку матері варто
відзначити імператора Візантії Ісаака ІІ Ангела. Батько Данила – князь Роман Мстиславович – помер через кілька років після його
народження, залишивши вдову з двома малолітніми синами. Тогочасна боротьба за
престол була особливо жорстокою, і мати,
щоб не наражати дітей на небезпеку, переїхала з ними до Кракова. Звідти
Данило подався в Угорщину, де 6 років виховувався при королівському дворі.
У 18-річному віці юний нащадок Мстиславовичів зайняв князівський престол у
Володимирі. Метою своєї діяльності він вважав
об’єднання Галицько-Волинського князівства. Проте через внутрішні протиріччя
між князями йому вдалося досягнути цього лише у 1238 році, захопивши Галич.
Його волі підкорився згодом і Київ, однак столицею Данило обрав місто
Холм, (нині це територія Польщі). Він
прагнув перетворити його на великий економічний центр. Правитель також
зміцнював старі міста та засновував нові. Князь старався зміцнити країну
зсередини та одночасно проводив активну зовнішню політику. Період його
правління відзначався вдалими походами проти татар, поляків, ятвягів. Завдяки
перемозі у битві з польським військом під Ярославом у 1245 році, йому вдалося
повністю відвоювати Галичину і
максимально розширити кордони держави. Існувала постійна необхідність
захищатись від зовнішніх ворогів: поляків, литовців, угрів і татар. Незважаючи
на ці умови, Данило Галицький зумів досягти значних успіхів та залишити після
себе вагомий культурно-історичний спадок, зокрема
заснував декілька міст, одне з яких назвав на честь сина Лева. У 1246 році за
велінням князя постала Галицька митрополія, яка з часом перебрала на себе
функції та обов’язки загальноруського органу церковної влади.
За час правління короля Данила Галицько-Волинське князівство перетворилось
на одну з найрозвиненіших та найбагатших держав у Європі. Він зосередив свою
зовнішню політику на відновленні відносин із західними сусідами і укладанні
союзів, щоб мати підтримку в разі конфронтації з монголо-татарами.
Князь Данило звернувся до Папи
Римського з проханням зібрати слов’ян на хрестовий похід проти монголо-татар.
Інокентій IV погодився, і щоб заохотити князя, послав йому королівську корону.
У 1254 р. Данило Галицький був коронований. Коронування та надання
Галицько-Волинському князівству статусу королівства значно підвищило авторитет
української держави в Європі. У 1253 році, розраховуючи на підтримку
Центральної Європи, Данило розпочав бойові дії проти монголів. Незабаром він відбив
частину територій Поділля та Волині, які були під їх пануванням. Ворогові
знадобилося 5 років, щоби повернутися в Галичину та Волинь з новим військом і
знову взяти під контроль ці землі. На цьому етапі вирішальне значення мала
західна підтримка. Однак вона так і не прийшла. 1264 року король занедужав і
помер у Холмі, де був похований у храмі Пресвятої Богородиці, збудуваному за
його життя. Після смерті Данила королівством ще майже століття правили його
нащадки. Найзаповзятливішим із синів князя був Лев. За час правління (1264 -
1301) він відвоював у Мадярщини Закарпаття з містом Мукачево, а у Польщі –
Люблінську землю, і територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за
всю її історію.
Коронація Данила Галицького — одна з найцікавіших
сторінок його біографії. Вона викликає
інтерес до фактів, що стосуються корони, яка використовувалась під час
обряду коронації, і до самої смерті князя знаходилась у його власності. Де вона
поділася потому? Довгий час вважалося, що корону переробили у єпископську митру
і віддали у володіння Перемишльської єпархії. Під час Другої світової війни
вона, як і багато інших історичних цінностей, безслідно зникла. Але
істориків насторожив залишений
очевидцями опис митри, де вказувалось,
що вона була мідна. Спеціалісти піддали сумніву, що папа міг коронувати Данила
виробом не з чистого золота. Крім того, в описі вказувалось, що митра була декорована
рубінами. Ці камені в ХІІІ столітті широко використовувались татарами для
оздоби кінної збруї, тому дуже сумнівно, що Данило Галицький вдягнув би таку
корону.
Історики запідозрили, що справжня митра могла бути викрадена. На жаль, поки
не вдалось докопатись до істини. Згідно багатьох свідчень, основа корони
знаходиться в Польщі, а перлини, що її оздоблювали, у – Ватикані. Проте ці
факти так і залишаються непідтвердженими.
У 2013 р. українська держава отримала від польського уряду дозвіл на
проведення розкопок. Однак кількарічні роботи не дали результатів. У пам’яті
нарду Данило Галицький залишився як правитель, що дав приклад єднання заради
великої мети – утвердження державності. Його держава, створена на території
Європи в XIII столітті, зіграла вирішальну роль в історії України. Перший український король був патріотом своєї
землі.
