Від початку вересня 2023 року Україна перейшла на новий церковний календар і дати деяких звичних свят для нас змінилися. Зокрема, цього року День Віри, Надії, Любові та Софії відзначатимуть у неділю 17 вересня (замість 30 вересня). В цей день вшановують пам'яті мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії. Ці жінки є прикладом мужності, стійкості та віри. Цього дня власниці цих чотирьох імен традиційно отримують привітання з днем ангела, а інші жінки обов'язково моляться святим, щоб отримати захист та благословення. Історія свята така : в II столітті вдова Софія разом з трьома своїми доньками (Вірою, Надією та Любов'ю) відправилася до Риму. Вони сповідували християнство, а в той час на території цього міста християни піддавалися жорстоким гонінням. Однак, Софія не боялася тортур і навіть смерті. Тому вона продовжувала щиро вірити в Бога і виховувала своїх дітей за християнськими правилами. Навіть назвала їх на честь трьох основних християнських чеснот.
Одного разу про цю праведну сім'ю розповіли імператору Адріану. Жорстокий диктатор був ненависником християн, тому спробував змусити Софію відректися від своєї віри і відправив її разом з дочками пожити до однієї знатної жінці, яка на весь Рим славилася своєю хитрістю і красномовством. Але і їй не вдалося похитнути християнські переконання Софії. Навпаки, будучи в гостях, мати ще більше стверджувала дочок у вірі, знаючи, що смерті не минути. Незабаром імператор запропонував їм поклонитися язичницьким богам, але Віра, Надія і Любов відмовилися. Розлючений правитель наказав катувати Віру на очах у сім'ї, але тортури не приносили їй жодної шкоди. Тоді дівчинку наказали стратити. Слідом за нею імператор розправився з Надією і Любов'ю. Старшій, Вірі, було 12 років, середній, Надії - 10, а Любові - 9. Тіла дочок Адріан віддав матері - вона поховала їх за християнськими звичаями і через три дні померла на їхній могилі. Свято Віри, Надії, Любові та їх матері Софії - важлива подія в церковному календарі. Церква цього дня вшановує пам'ять трьох дівчаток-мучениць, які, разом з матір'ю, померли за віру в Христа. Ці жінки є прикладом мужності, стійкості та віри. В народі 17 вересня ще носить назву "Вселенські бабині іменини" або "Бабське свято". За традиціями цей день завжди починався з жіночого плачу, який служив, за повір'ями, своєрідним оберегом. Навіть ті жінки, яким не було на що скаржитися, зранку починали голосити і бідкатися. Плакали тоді не про свою долю, а про долю рідних і близьких. В народній традиції сльози - це не лише вираз смутку і горя, але й форма своєрідної ритуальної поведінки. Наприклад, наречена також завжди "плакала" перед весіллям, ніби прощаючись з рідним домом. А тому вірили, якщо 17 вересня поплакати, то цілий рік з вами і вашими близькими не станеться нічого поганого. Також цього дня традиційно влаштовували "сільські святці" - молодь збиралася на вечірки. Там знайомилися, показували себе і намагалися знайти пару. А якщо у душі дівчини вже горів вогонь кохання, то цього дня вона повинна була голосно плакати, щоб почуття судженого не зменшувалися ще багато років. Серед заміжніх жінок 17 вересня існували свої ритуали. Вони обов'язково купували в церкві три свічки, дві з них ставили ще в храмі, а одну приносили додому. Опівночі її встановлювали посередині хлібного короваю, який спекли напередодні, ставили його на стіл та промовляли заповітні слова про захист від зла 40 разів. Вранці короваєм обов'язково годували домочадців. І навіть крихти з нього заборонялося викидати. Три свічки спокійно горіли … Було так тихо, що чулося як вони розмовляють. Перша скозала:”Я ВІРА”. Я нікому не потрібна. Люди не хочуть чути про мене. Подув маленький вітерець і загасив свічку. Засумувала друга свічка і вимовила: “Я ЛЮБОВ”. Люди не цінують мене. І ця свічка загасла. І тут до кімнати зайшла дитина, злякавшись темряви вона заплакала. Тоді третя свічка сказала :” Не бійся, не плач”. Поки я горю, завжди можна запалити інші свічки. Я – НАДІЯ. Нехай у наших серцях завжди живе ВІРА, НАДІЯ , ЛЮБОВ.
