Євген Сверстюк – шляхетний лицар зі страдницькою долею, до останку відданий українству. Народився 13 грудня 1928 року в селі Сільце Горохівського району на Волині – тоді Волинського воєводства, що належало Польщі, в сім’ї неписьменних селян. Закінчив філологічний факультет Львівського університету. Згодом – аспірантуру Інституту психології. Викладав українську літературу в Полтавському педагогічному інституті, завідував відділом прози журналу «Вітчизна». Працював у НДІ психології в Києві. У 1960-х його чотири рази звільняли з роботи з політичних мотивів. До арешту в 1972-му працював відповідальним секретарем редакції «Українського ботанічного журналу». Активно писав для самвидаву. За статтею «антирадянська агітація» був засуджений до семи років таборів суворого режиму і п’яти років заслання. У таборі неодноразово оголошував голодування, регулярно потрапляв до карцеру. Після повернення до Києва працював столяром на Київській фабриці індпошиву. 1979 року у Нью-Йоркському видавництві «Пролог» вийшла упорядкована Іваном Кошелівцем збірка творів Євгена Сверстюка під назвою «Вибране». З 1989 – активний учасник національно-демократичного руху, редактор християнської газети «Наша віра», президент Української асоціації незалежної творчої інтелігенції. Автор книжок і статей з психології та релігієзнавства. Писав вірші, перекладав із німецької, англійської, російської, зокрема, Шиллера, Гете, Кіплінга, Тютчева та інших авторів. Низка літературно-критичних есеїв Сверстюка, публіцистично актуалізованих у пов'язанні з проблемами сучасності, об'єднані спільною ідеєю боротьби за суверенність української культури - від Івана Котляревського до наших днів. Деякі з них з'явилися (головно у першій половині 1960-х) у журналах та газетах, згодом передруковані за кордоном (головно у збірці «Широке море України», 1972, «Панорама найновішої літератури в УРСР», 1974). Окремою книгою (у «Самвидаві») вийшов есей «Собор у риштованні» (1970) — про роман «Собор» Олеся Гончара. На запрошення Українського вільного університету в Мюнхені у 1992 році захистив докторат. Член ініціативи «Першого грудня» – об’єднання інтелектуалів та громадських діячів. У 1993 році обраний президентом українського ПЕН-клубу. 1995 року отримав Державну премію України імені Тараса Шевченка за книгу «Блудні сини України». Нагороджений Орденом Свободи за видатні заслуги в утвердженні суверенітету та незалежності України. "Моральна перемога важливіша, ніж фізична. То перемога на дальшу перспективу, – написав Євген Олександрович 11 грудня 2013 року. – Потрібне реформування людини, щоб вона жила за правдою і законом. І то ще не останній наш Майдан, який має послужити стартовою позицією для формування громадянського суспільства, де праця задля спільного добра і щедрість душі є запорукою гідного життя кожного". Друзі пам’ятали Євгена Сверстюка різним, але завжди виокремлювали його гостроту, іронічність, часом саркастичність. «Фонтан іронії, вулкан оптимізму, море енергії», - казали про нього товариші. Він завжди був наче натягнена струна. "Життя визначається питаннями, які ти поставив там, де звично було мовчати. Кроками, які ти робив проти течії. Світлом, яке ти засвітив серед темряви і посеред нарікань на темряву", - писав він і всім своїм життям наслідував ці принципи. Помер 1 грудня 2014 року, не доживши дванадцяти днів до свого 87-го дня народження. Поховання відбулося 4 грудня 2014 року на Байковому кладовищі. У 2015 році в Києві та Броварах перейменували вулиці на честь Євгена Сверстюка. У 2016 році в Полтаві та Кропивницькому також з'явилися вулиці Євгена Сверстюка. У Луцьку є вулиця, названа на його честь і присвячена йому пам'ятна дошка. У 2018 році на державному рівні в Україні відзначалася пам'ятна дата — 90 років з дня народження Євгена Сверстюка — літературного критика, перекладача, публіциста, філософа, педагога, політв'язня радянського режиму, громадського і релігійного діяча. Численні статті, виступи Сверстюка на радіо, телебаченні, публічні лекції перед інтеліґенцією, студентами, школярами і досі впливають на подолання інерції страху в суспільстві, на відродження національних духовних цінностей. Перебуваючи поза політичними організаціями, Сверстюк потужно впливав на формування ідеології національно-патріотичного руху й на духовне відродження України.
