Письменник Анатолій Костецький — працьовитий, талановитий, цікавий, несподіваний, зі своїм власним баченням світу, високою поетичною культурою. Сьогодні йому би виповнилось 75 років. Народився 6 грудня 1948 року в Києві у родині вчителів. Про своє дитинство розповідає з гумором: «Дитинство було важким: класний керівник — тато. Нормальні діти відпочивали після школи, а мене вчили і в школі, і вдома...» Після закінчення середньої школи навчався в технікумі радіоелектроники, згодом закінчив факультет кібернетики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Дебютував у літературі збіркою віршів для дітей «Джміль про сонечко гуде», за якою вийшло друком ще багато поезій, казок, оповідань і повістей. За повість «Мінімакс — кишеньковий дракон» письменникові було присуджено премію імені Миколи Трублаїні (1986). У 80-х роках Анатолій Костецький був викладачем в університеті ім. Т. Шевченка. Своїми книжками Костецький вибудував для дітей ціле місто, яке заселив меткими, балакучими, непосидющими, закоханами та ніжними хлопчаками й дівчатками. Діти в його творах не ахають, не охають, а живуть, сумніваються, переймаються. Вони люблять усе навколо — квіти та солодощі, небо та дядька двірника. Люблять крутнути хвіст Мурка та смикнути за кіску Наталку. І ще одна дуже важлива властивість поезії Анатолія Георгійовича — сюжетність віршів. Кожен з них — це невелике оповідання, новела, подекуди дитяча притча. А там, де є сюжет, — є герої, їхні вболівання, радощі і прикрощі. Є велика робота душі маленької людини. Костецький — один із чільних співців шкільної вольності. Рідкісно поєднуються в нього вагома сатира з цілющою батьківською усмішкою. Як у вірші "Бюро знахідок". В цьому нечуваному досі "бюро" до пори, до часу зберігаються рідкісні речі: давно загублена совість, людська чемність та дружба. Все з цих коштовних речей можна взяти назад. Окрім втраченого, марно загубленого часу... Рідна природа справляє свято у багатьох віршах поета. Правда, природа у його поезіях поняття дещо ширше. Це радість життя, однаково притаманна рослині, тварині, людині. У багатьох віршах поета постійно "дзижчать" трудівники літа бджоли та джмелі: "Джміль про сонечко гуде", "Розквітнув сад", "Мрія". Єдність дитинства з природою утверджує і вірш "Лісова таємниця". Юний герой несе з лісу "не гілки, а шелест листя, не квітки, а їх красу". Пише Костецький і прозові твори: "Постукай у моє вікно", "Все — як насправді", "День без батьків" ,"Бабусині казки", "Страшна таємниця" та інші. Його твори перекладені багатьма мовами. Поет і сам чимало часу віддавав перекладам з англійської, німецької, деяких слов'янських мов. Він є також автором статей з питань теорії, історії та критики дитячої літератури.
