понеділок, 18 березня 2024 р.

21 березня – Всесвітній день поезії

 «Поезія – це завжди неповторність,

Якийсь безсмертний дотик до душі.»

                            Л. Костенко

 

Кожного року світ відзначає 21 березня день поезії. Свято було створено за ініціативою ЮНЕСКО. Поетична творчість відома у світі вже хтозна-скільки тисячоліть. Найдавніші вірші, за твердженням істориків, були написані ще в 23 столітті до нашої ери. Вони були створені принцесою Ен-Хеду-ана (En-hedu-ana) і знахідка підтверджена артефактами. Принцеса є найбільш раннім автором, відомим по імені, а також першої поетесою. Вона була дочкою засновника Аккадского царства - царя Саргона, і відома своїми шумерськими гімнами. Найстарішим аргументом є документ — клинопис на керамічних табличках “Епос про Гільгамеша”. Створили його приблизно 17-18 століття до нашої ери, тоді це була території Давньої Месопотамії. Геніальне досягнення людства, частина світової культури — це про поезію. Вона може спонукати до високих дій, спрямовувати за собою маси та об'єднувати людей. Передати будь-який емоційний стан — романтичний, трагічний, філософські міркування чи біль утрати можуть декілька написаних віршованих рядків. День поезії святкують в усьому світі. Саме завдяки талановитим віршам можливо висловити почуття та емоції на будь-якій мові.Також всім відомий поет Гомер (жив у Давній Греції), який прославився завдяки написаним поемам — “Іліада”, “Одіссея “. В Греції поезію дуже шанували, тому вона мала понад тридцять різноманітних стилів написання. Римський видатний поет — Вергілій, що написав “Енеїду”, яка вважається етнічним епосом Стародавнього Риму. Особливе місце в минулому поезії займали сонети. За традицією їх писали п'ятистопним ямбом. Найвідоміші автори таких творів — це звісно Шекспір та Петрарка. Поезія в Україні — це думи (віршовані поеми), виконували їх, як правило, під супровід бандури або кобзи. Духовним наставником української нації був Тарас Григорович Шевченко. Він мав блискучий ліричний хист. За революційні вірші, які він писав, пережив довготривале заслання.“Геній української поезії” за своє життя написав безліч відомих балад, поем і повістей. Т. Г. Шевченко став відомим поетом у всьому світі. Його твори перекладали на безліч мов та  діалектів, за межами нашої країни йому установлено багато пам'ятників. Класиками української поезії, також вважають Лесю Українку та Івана Франка. Сучасна поезія України — це вікові традиції, поети різних поколінь приділяли максимум уваги державним та людським проблемам. Живий вид мистецтва, що постійно розвивається ще з давніх часів це про поезію. Поезія дає наснагу створювати щось нове, неабияк розширює світосприйняття, наповнює мову новими словами, надихає на цікаві починання. Вивчати поезію дуже корисно для пам'яті не тільки дітям, а й дорослим, також людям поважного віку. Це заняття запобігає процесу старіння мозку. В Україні це свято святкують з 2004 року. Цікаві факти:

1. Багато країн організовують національні конкурси поезії з нагоди цього дня, де молоді таланти мають можливість виявити себе та отримати визнання.

2. Ще однією традицією є “поетичний марафон”, коли за один день в різних містах та країнах читають вірші без перерви, створюючи своєрідний міст через континенти завдяки поезії.

3. Окрім читань віршів, цей день також став платформою для обговорень на тему ролі поезії в сучасному суспільстві, майстер-класів для молодих поетів та великих культурних заходів, присвячених поетичному мистецтву.

 Любов українців до поезії не поступається ані французам, ані англійцям, ані італійцям. Адже самих лише народних пісень по всій Україні записано понад 500 тисяч! А ще були гнівно-журливі твори Шевченка, і революційні рядки Франка, і сентиментальні строфи Лесі Українки, і музичні вірші Тичини, сонети Рильського, пісні Малишка, містичні образи Богдана-Ігоря Антонича та модерні форми поезій Ігоря Калинця…

 «Поезія потрібна всім — поети так само потребують читачів, як і читачі поетів…» - зазначала Ліна Костенко.

 

 

пʼятницю, 8 березня 2024 р.

210 років від дня народження Тараса Шевченка

9 березня особлива дата для українців – День народження Тараса Григоровича Шевченка. Його називають нашим Пророком, Великим Кобзарем і українським генієм.

Цікаві факти із життя Т. Шевченка:


1.Тарас Шевченко був невисокого зросту – трохи більше 164 см.

2. Улюбленим напоєм Тараса був чай із ромом.

3. У 1975 році один із кратерів на Меркурії був названий на честь Тараса Григоровича Шевченка.

4. 1384 – стільки пам’ятників Тарасові Шевченку встановлено в світі. З них в Україні налічується 1256 монументів, і ще 128 – в 35 країнах світу — Бразилії, США, Китаї тощо. Перший пам’ятник Тарасові Шевченку встановили в 1881 році в місті Форт-Шевченко.

5. Найменше в світі видання Кобзаря має розмір близько половини квадратного міліметра, що менше за макове зернятко. Створив його український майстер Микола Сядристий. Гортати сторінки збірки можна лише кінчиком загостреного волоска через їхній неймовірно крихітний розмір.

6. За життя Кобзаря більше цінували як художника, ніж як поета. Він був улюбленим учнем Карла Брюллова, а в 1860 році був удостоєний звання Академіка гравіювання від Імператорської Академії мистецтв за гравюру за картиною Рембрандта «Притча про робітників на винограднику».

7. 500 м² − площа найбільшого портрета Кобзаря. Написаний він у Харкові на стіні 17-поверхового будинку за адресою проїзд Садовий, 30, і внесений до Книги рекордів України. Графіті малювали ночами протягом двох тижнів.

8. Основну освіту Кобзар отримував всього лише 2 роки в церковно-приходській школі. Багатьма знаннями поет зобов’язаний баронесі Софії Григорівні Енгельгардт, яка навчала його польської та французької мов, але основні знання мов Тарас отримав від лакеїв.

9. Поет завжди одягався досить модно, оскільки добре заробляв у Петербурзі, будучи успішним портретистом. У своєму щоденнику він писав про величезне задоволення від придбання гумового плаща-макінтоша за 100 рублів, що було значною сумою для того часу.

10. 2500 рублів – еквівалент 45 кілограмів срібла – саме стільки було витрачено на викуп поета з кріпацтва. Заробити таку фантастичну суму зміг Карл Брюллов, написавши портрет Василя Жуковського і продавши його на аукціоні. За деякими даними, частина грошей була надана імператорською сім’єю. 400 рублів виділила сама імператриця Олександра Федорівна і по 300 рублів – спадкоємець престолу Олександр II і княгиня Олена Павлівна.

11. 15 років – стільки поет провів в Україні за все життя. У 14 років він виїхав із України з поміщиком Енгельгардтом, якому прислужував із дитинства, і потім приїжджав в Україну лише погостювати.

Вислови відомих людей про Т.  Шевченка:

«Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю».

                                                                                                        О. Вишня

«Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприйняття, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам’ять…».                                     

                                                                                                   Є. Сверстюк                                                                                                             

«Я радий, що можу додати свій голос до тих, що вшановують великого українського поета Тараса Шевченка. Ми вшановуємо його за великий вкладу культуру не тільки України, яку він дуже любив і так промовисто описував, а й культуру світу. Його творчість є благородною частиною нашої історичної спадщини».                                                                                                                            Джон Ф. Кеннеді

«Народ Шевченка не забуває і ніколи не забуде. Поет живе в серцях свого народу».                                                                                                                                   М. Рильськицй

 «Невмирущий дух поета, як і раніше, витає над рідною Україною, невмовкаюче роздається його віще слово і сіє на народній ниві живе насіння оновлення».                                                                                                                                               П. Грабовський

«Шевченко – це той, хто живе в кожному з нас. Він – як сама душа нашого народу, правдива і щира...Поезія його розлита повсюдно, вона в наших краєвидах і внаших піснях,у глибинних, найзаповітніших помислах кожного, чий дух здатен pозвиватись».                                                                 О. Гончаp

«Світова слава Шевченкова зpостає й шиpиться pазом зі славою його наpоду, pазом із зpостаннямpолі й пpестижу нової, вільної Укpаїни...»                                                                                                                                                                                          О. Гончаp

«Тарас Шевченко не має собі рівних у світовій літературі»  

                                                                                                       А. Курелла, (Німеччина)

«Поки б'ються серця людей, звучатиме і голос Шевченка»  

                                                                                                        Н. Хікмет, (Туреччина)

«Він був найбільш народним поетом з усіх великих поетів світу. Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Немає для неї відповідника в світовій літературі»                                                                           

                                                                                                        М. Якубець, (Польща)

 

 

 

 

вівторок, 20 лютого 2024 р.

20 лютого - День народження Уласа Самчука

 

Вивчайте рідну мову !!!

Міжнародний день рідної мови покликаний спонукати уряди й населення всіх країн захищати й розвивати мову кожного народу, що існує на планеті. Ця всесвітня подія відзначається щороку 21 лютого, а засновницею свята виступила ЮНЕСКО. Своєю особливою мовою будь-яка етнічна спільнота завжди вирізняється з-поміж інших. Рідна мова є носієм цінностей та знань, які передаються з покоління в покоління в якості нематеріального культурного спадку. На жаль, 43% мов зараз перебувають під загрозою цілковитого зникнення. Що два тижні припиняє своє існування мова одного з народів світу. 40% людей не мають змоги отримати освіту рідною мовою, а це є дуже важливим фактором формування національної свідомості.Всі соціальні істоти спілкуються один з одним — від бджіл та мурах до китів та мавп. Але тільки люди використовують для спілкування мову, яка являє собою набагато більше, ніж набір певних сигналів. Мова має зовсім іншу природу, ніж спілкування тварин. За неї відповідає особливий центр у мозку, який є лише в людей. Коли і як люди стали користуватися мовою, сказати не може ніхто, та прийнято вважати, що це був досить тривалий еволюційний процес. Зараз у світі існує  близько 7 тисяч мов, але науковці об’єднують їх у порівняно невелику кількість мовних сімей. В них мови пов’язані між собою спільними звуками, словами чи граматичними конструкціями. Вчені-мовознавці вважають, що всі мови певної лінгвістичної групи походять від однієї спільної прадавньої мови.Найрозповсюдженішими мовами в світі є індоєвропейські мови, які є рідними для майже половини населення планети. Це дуже численна група мов — від фарсі та хінді до англійської та української. Є кілька теорій територіального походження цієї мовної сім’ї. За однією з них, індоєвропейські мови беруть початок зі Східної Європи, до якої входить і Україна. Науковці визначили, що сформувалися ці мови станом приблизно на 3000 рік до нашої ери.Тим часом дослідження доводять, що діти досягають більшого в навчанні, якщо спочатку вчаться читати й писати рідною мовою. Згодом вони можуть вивчати й офіційну мову країни, в якій мешкають, тобто стануть багатомовними та будуть мати кращу соціальну адаптацію. Доступність навчання рідною мовою зменшує ризик його покинути й зрештою допомагає отримати вищу фахову освіту. Інша численна лінгвістична група — семітські мови. Вони ведуть своє походження від кочівників Південної Аравії. В 3000-х роках до нашої ери цими мовами говорили народи, що населяли велику територію — від півдня Аравії до півночі Сирії. Декілька семітських народів відіграли важливу роль в давній цивілізації — вавілоняни, ассирійці, євреї та фінікійці. Арамейська, одна з семітських мов, довгий час була мовою спілкування між різними народами на Близькому Сході.Мовне різноманіття розподілене нерівномірно, так найбільша кількість мов зосереджена в Африці та Азії. Там «мешкає» близько 2000 мов. Натомість, у Європі всього 250 живих мов та діалектів. Сучасна наука пояснює це цілою низкою факторів — від географічної ізоляції певних груп людей до кліматичних та соціальних умов проживання. Також існує широтний градієнт мовного різноманіття — збільшення кількості мов з наближенням до екватора, натомість у вищих широтах їх налічується менше.Прогнози науковців невтішні — до кінця цього століття можуть зникнути до 50% мов, якими люди користуються нині. Вже зараз приблизно 500 мов у світі мають всього кілька носіїв, а деякі з них — лише одного. Вони зникають так само, як і рідкісні види рослин чи тварин у природі.Рідна мова — та, яку людина сприймає з дитинства, не вивчаючи її спеціально. Зазвичай це мова, якою спілкувалися в родині, мова матерів та батьків. В нашій країні державною мовою є українська, але й інші мови, щонайменше в кількості півтора десятка, є рідними для частини громадян. Міжнародний день рідної мови наша держава почала відзначати у 2002 році.Святкування Міжнародного дня рідної мови сприяє тому, щоб наш світ більше не втрачав та не забував жодної з людських мов. Також він спонукає нас любити рідну мову та прагнути дізнатися про неї якомога більше.

 

понеділок, 19 лютого 2024 р.

Символ нескореності та боротьби за свободу

19 лютого  відзначається День Державного герба України — дата, яка вшановує встановлення національного символу. Здавна Тризуб виступає як символ нескореності та боротьби українського народу за свободу. Цей символ є об'єднувальним елементом для українських патріотів, які віддано захищають наш суверенітет і територіальну цілісність України. В Україні існують три офіційні символи — Державний Герб, Державний Прапор та Державний Гімн, які становлять уособлення українського народу, його культуру та традицій. Тризуб — це віддзеркалення історії нашого народу та символ нашої боротьби за суверенітет держави. Кожен патріот та свідомий українець виражає повагу гербу своєї країни, що є одночасно визнанням внеску його предків у будівництво та захист самобутності та незалежності України. День Державного Герба України — це національне українське свято, що символізує боротьбу за незалежність. У цей день українці вшановують свою давню культуру та символіку, яка включає носіння національного одягу, розгортання прапору з державною символікою. Особливо актуальним День державного герба України став зараз, під час війни, коли мільйони українців згуртувалися проти нападників — росіян. Вперше про тризуб як про офіційний державний герб України заговорили ще у 1918 році. Під час Української революції, за пропозицією Михайла Грушевського, в Корсуні 25 лютого 1918 року Тризуб був прийнятий як Великий і Малий державний Герб УНР. Тризуб на гербі УНР був оповитий стилізованими оливковими гілками – символ прагнення нової держави до миру із сусідами. Українська Центральна Рада пояснила його прийняття тим, що тризуб є знаком князівської влади (тризуб був родовим знаком київських князів Рюриковичів) і спадкоємності української державної традиції. З 22 січня 1919 року, згідно із законом про Злуку УНР і ЗУНР, тризуб став використовуватися і як герб Західної області УНР. Залишався він гербом гетьманської держави Павла Скоропадського, а також Директорії. Із давніх часів тризуб використовувався як своєрідний оберіг. Археологи віднаходили зображення у багатьох пам’ятках культури, датованих ще першим століттям нашої ери.  Щодо походження і значення українського герба Тризуба існують різні теорії, жодна з них не є загальновизнаною. Відомо до 40 тлумачень знаку — тризубець, підсвічник-трикірій, сокіл, якір, житній колос, лук зі стрілою…. Інші вважають тризуб символом закодованого знання наших предків про Всесвіт і Божественну сутність. Наші предки ділили Всесвіт на Прав, Яв та Нав. Прав – місце перебування Божественних сил, Яв — місце де проживають люди, Нав – місце перебування душ предків. Автори іншої версії вважають, що в тризубі зашифроване слово «воля».У ХХ столітті Тризуб став символом боротьби українців за незалежність. Правляча у минулому тоталітарна система затаврувала його як “націоналістичний знак”. Використання Тризубу заборонялося, а “винуватців” жорстоко карали. Тризуб об’єднує українських громадян, які сьогодні захищають суверенітет і територіальну цілісність України від російської збройної агресії — він є символом, в якому закодована сила української нації, її дух, традиції та століття боротьби за незалежність. Зображення Державного герба України є на печатках органів державної влади і державного управління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ з обов’язковим додержанням пропорцій зображення герба. Український тризуб має тисячолітню історію, уособлює прагнення нашого народу до волі, незалежності та процвітання, символізує для українців в усьому світі нерозривний зв’язок із Батьківщиною. Вітаємо усіх з цим визначним днем! Будьмо гідними нашої історії та тих завдань, які стоять перед Українською Державою сьогодні. Мирного неба та добробуту рідній Україні! Разом до перемоги! Все буде Україна!

 

понеділок, 12 лютого 2024 р.

Євгенія Кононенко

Кононенко Євгенія Анатоліївна народилася 17 лютого 1959 року у Києві. Письменниця має дві вищі освіти. Перша пов'язана з точними науками (закінчила механіко-математичний факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка (тепер – Київський національний університет ім. Т. Шевченка, 1981), друга – з філологією (факультет французької філології Київського інституту іноземних мов (тепер – Київський лінгвістичний університет, 1994). Живе у Києві, має сина та доньку. Працює науковим співробітником Українського центру культурних досліджень. Євгенія Кононенко є членом Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Літературний дебют відбувся 1996 року. У творчому доробку Євгенії Кононенко поезії, оповідання та есеї, повісті і романи, кілька дитячих книжок, ряд культурологічних розвідок з тем популярної культури і гендерних питань та журналістські статті. Але найбільше визнання Євгенія Кононенко отримала за свою коротку прозу: книжки її оповідань, новел та есеїв постійно додруковуються в Україні, перекладаються за кордоном і є темою наукових досліджень в Україні та за її межами. Новели Євгенії Кононенко включено до ряду збірок, зокрема до антологій "Тексти", 1995; "Квіти у темній кімнаті", 1997; "Три світи", 2007. Поетичні та прозові твори публікувалися у багатьох часописах ("Березіль", "Сучасність", "Кур'єр Кривбасу", "Літературна Україна", "Критика" тощо). Прозові твори Євгенії перекладені англійською ("From Three Worlds", (1996: оповідання "Три світи", назва якого трансформувалася у назву антології), "Two Lands, New Visions", (1998: оповідання "Елегія про старість"), німецькою ("Die Kürbisfürstin", (2000, оповідання "На ліву ногу", надруковане під назвою "Ein verhexter Tag"), французькою (оповідання "Три світи", надруковане під назвою "Elegie Kievienne" у часописі "Diagonales. Est-Ouest", 1999; новела "Втрачені стіни"), хорватською (оповідання "Нові колготи", опубліковане у журналі "Коїо", 2000 — Nr. 1), фінською (фрагмент есею "Без мужика", часопис "Kaltio" N1, 2006), чеською (новела "Драні колготи", антологія "expres ukrajina", 2008), російською (оповідання "Поцілунок у сідницю", "Півтора Григорюка", "Колосальний сюжет", опубліковані в журналі "Дружба Народов", 2008, №3), польською (часопис "Portret", 2009), білоруською та японською мовами. Євгенія Кононенко також перекладає з французької та англійської мов поезію, прозу та науково-популярну літературу. Зокрема, в її перекладах виходили: "Мала антологія французького сонету", Клод Руа "На захист крокодилів", Еміль Нелліган "Макабричний бенкет", Елі Візіль "Світанок", Жерар де Вільє "Убити Ющенка", Ані Ерно "Пристрасть", Венера Курі-гата "Полонянки мису Тенеф", Луї Дюмона "Есе про індивідуалізм", твори Даніели Стіл, Анни Гавальди, Барбері Мюріель тощо.Літературну творчість Євгенії Кононенко відзначено багатьма літературними та перекладацькими преміями. Зокрема, вона є лауреатом премії "Гранослов", Всеукраїнського рейтингу "Книжка року", лауреатом Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв і п'єс "Коронація слова", премії імені М. Зерова, премії часопису "Сучасність", літературної премії часопису "Березіль", переможцем другого Всеукраїнського конкурсу радіоп'єс "Відродимо забутий жанр" Національної радіокомпанії України, переможцем Всеукраїнського конкурсу оповідання на київську тематику "З Києва з любов'ю", лауреатом першої премії міжнародного літературного фестивалю "Просто так". Крім того, письменниця бере активну участь у багатьох міжнародних літературних, культурологічних та наукових форумах в Україні, Польщі, Франції, США, Фінляндії, Естонії. Багато текстів письменниці несуть значний елемент автобіографізму. Як розповідає в інтерв'ю сама письменниця її дід з боку батька зник у 37-му році. Його дружині (бабусі письменниці), коли вона намагалася щось з'ясувати повідомили оте знамените "засуджений до десяти років без права листування". Але сам дід був партійним працівником і голосував за виключення з партії своїх колег (що тоді дорівнювало арешту). Батько до десяти років був вередливим радянським мажором. Служниці, які були в їхньому домі, не могли йому догодити. Батько сам розповідав про це з милою безпосередністю. Він говорив дивовижні слова: "Яким би я паскудою виріс, якби не 37-й рік…"  Євгенія Кононенко виражає побачене, не деформуючи його надто строгим коментуванням, не нав'язуючи апріорно вироблених оцінок, концепцій. Авторські оцінки ніде не переважають над цілісними позиціями персонажів. Вона підкреслює їхню неоднозначність, плинність.

Цитати про творчість: «Чи треба, щоб усі читали? Певне, прагнути того — нереальний проект. Але я щиро підтримую всі заходи, спрямовані на пропаганду читання. І читати — то не обов’язково купувати книжки. Хай люди ходять у бібліотеки, позичають одне в одного, користуються електронними книжками, які дешевші, ніж паперові».

Цитати про себе: « Я досить рано відчула, що, як би сильно не була закохана в чоловіка, ніколи не стану домашньою квочкою».

Цитати про чоловіків: «Якщо і бачу сильних чоловіків, то на низькому рівні — працює на трьох роботах, щоб прогодувати сім’ю, але це його дратує, і він стає тираном для родини. Він нібито й сильний, але не усвідомлено. А для мене справжня сила поєднується зі свідомістю. Якщо ти працюєш на трьох роботах, це не дає тобі права кричати на дружину».

Цитати про жінок та фемінізм:  «Взагалі зараз жіноча література на підйомі. Це, мабуть, світові процеси. І так само, як редакції заробляють на феміністичній літературі, бо це купують, в цьому є інтерес і як каже відома феміністка, яка постмодерний фемінізм розробляє, що «ми всі маємо бути вдячні фемінізму за грамотно поставлені питання». Як уже відповідати на них - це вже інша справа».

неділю, 4 лютого 2024 р.

Всесвітній день боротьби проти раку

Щорічно 4 лютого відзначається Всесвітній день боротьби проти раку, який було засновано у 2000 році на першому Всесвітньому саміті по боротьбі з онкологічними захворюваннями у Парижі. Підписана керівниками держав та провідних медичних центрів Паризька хартія боротьби з раком об'єднує науковців, лікарів - практиків, громадськість та державні органи задля перемоги над однією з найнебезпечніших патологій – раком. Головною метою проведення Всесвітнього дня боротьби проти раку є: підвищення обізнаності про рак, як про одне із найпоширеніших захворювань сучасної цивілізації, привернення уваги суспільства до важливості запобігання, вчасного виявлення та лікування злоякісних новоутворень, формулювання завдань, що стоять перед світом у боротьбі зі злоякісними захворюваннями. Рівний доступ до профілактики раку, діагностики, лікування та догляду може щодня рятувати життя. Вчасна діагностика, яка досягається обізнаністю про рак та доступністю медичної допомоги, забезпечує позитивний клінічний результат у понад третині випадків. За даними ВООЗ, у 2020 році від раку померло близько 10 млн людей. Рак виникає зі зміненої клітини, яка "втратила контроль" і почала надмірно ділитися, формуючи пухлину. Це може ускладнювати роботу прилеглих органів або витісняти здорові клітини мутованими. Ситуація погіршується, коли невеликі грудочки ракових клітин відокремлюються від материнської пухлини і розносяться з кровотоком у інші органи, формуючи метастази. Це призводить до порушення роботи багатьох органів і систем, виснаження організму та смерті хворого. Мутації можна успадкувати від одного з батьків. Утім, вони переважно виникають спонтанно. До цього може призвести багато факторів: радіація, забруднення довкілля. На сьогодні науковці дійшли висновку, що визначний вплив має спосіб життя людини. Науковці Інституту медицини у співпраці з колегами із Національної дослідницької ради США виявили п’ять основних чинників, що підвищують імовірність захворіти: тютюнопаління, низька фізична активність, ожиріння, неправильний раціон. За даними Центру раку Амбренсона, у США щороку від спричинених палінням онкологічних захворювань, помирає 443 тисячі людей. 49 тисяч смертей з них стаються через пасивне вдихання тютюнового диму некурцями. У сигаретному димі міститься кілька десятків токсичних і канцерогенних речовин. Вони всі здатні викликати зміни у генах і спровокувати розвиток раку. Велике епідеміологічне дослідження Національного інституту раку США свідчить, що куріння підвищує ризик появи злоякісних пухлин у таких органах, як легені, горло, стравохід, шлунок, підшлункова залоза, нирки, сечовий міхур, шийка матки, груди і мозок.За результатами дослідження Американського департаменту здоров’я і соціальних служб, фізична активність знижує ризик розвитку серцево-судинних захворювань, гіпертонії, депресії, остеопорозу, діабету і раку. Людина має ожиріння, коли її індекс маси тіла (відповідність ваги до зросту) є вищим за 30. Це є свідченням аномально високого відсотка жирової тканини. Між її клітинами здатні накопичуватися фактори запалення. Люди з надмірною вагою схильні до розвитку раку стравоходу, підшлункової залози, товстої і прямої кишки, молочної залози, нирок, щитовидної залози та жовчного міхура.Науковці з Італії провели масштабне дослідження впливу раціону на ризик появи злоякісних пухлин і довели, що 25% випадків раку можна було уникнути, змінивши харчові звички. Раціон збагачений червоним або обробленим м’ясом (ковбаси, шинка, балик, бекон) підвищує ризик появи раку підшлункової залози, кишковика і шлунку. Захоплення продуктами з високим вмістом білків і жирів також асоційоване із розвитком раку, зокрема кишковика і грудей. З іншого боку, споживання великої кількості фруктів і овочів може знизити ризик розвитку онкологічних захворювань. Потрібно змінити повсякденні звички, щоб знизити ризик розвитку раку: якнайшвидше кинути палити, якомога більше рухатися. Це може бути ходьба, біг, танці чи будь-яка інша активність, яка приносить задоволення,  змінити раціон, додавши більше овочів, фруктів, злаків, бобових та риби, звести до мінімуму вживання червоного м’яса та ковбас, знизити вагу відповідно до зросту і намагатися більше не набирати, відмовитись або мінімізувати вживання алкоголю, практикувати лише захищений секс. А також потрібно регулярно відвідувати лікаря задля профілактичних оглядів, адже рання діагностика раку підвищує шанс побороти захворювання. 11 січня 2023 року міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко наголосив, що через війну люди менше ходять на діагностику і прогнозує зростання онкологічних захворювань в Україні. З 2022 року змінилось життя всіх українців. Але українська система охорони здоров’я залишилася стабільною і лікарі продовжують щодня виконувати свою роботу в лікарнях по всій країні, включно з онкологами, які роблять все можливе для лікування пацієнтів дотримуючись локальних та міжнародних стандартів. Сьогодні всі онкологічні заклади країни працюють за звичайним графіком і це вже наша спільна маленька Перемога. І як би складно нам всім зараз не було, ми залишаємося вільною країною і прагнемо стати здоровою нацією.
 

вівторок, 30 січня 2024 р.

Дитячий письменник божою милістю

 

Сьогодні минає 94 роки від дня народження Всеволода Нестайка (30.01.1930 - 16.08.2014) — беззаперечного класика сучасної української дитячої літератури! Він написав понад 30 книжок, якими зачитуються мільйони дітей від 2 до 102. «Торе­а­дори з Васюківки» — перший український дитячий бестселер. Важко знайти в нашій літе­ра­турі щось веселіше й читабельніше, ніж ця неперевершена книжка Всеволода Нестайка. У 2004 «Тореадори» вийшли в «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Зі» в новій авторській редакції з надзвичайно веселими епізодами, а у 2023 році — в ілюстрованому виданні з неймовірними ілюстраціями Ростислава Попського.  Зі спогадів Нестайка: «У ДИТИНСТВІ Я БУВ РУДЕНЬКИЙ, ХУДЕНЬКИЙ І МАЛЕНЬКИЙ — чи не найменший у першому класі. І страшенно хотів якнайшвидше вирости. За порадою однокласника Васі, такого ж, як і я, шпінгалета, я прив’язував до однієї ноги важку праску, до другої — цеглину, хапався за верхню планку одвірка і висів, поки вистачало сил, намагаючись витягти своє тіло. А ще той Вася мені сказав, що від дощу все росте. І я довго простоював під дощем, підставляючи струменям свою грішну руду голову. Мама дивувалася, чого в мене постійний нежить. Швидше вирости я хотів ще й тому, що дитинство моє, на жаль, було не дуже безхмарним і щасливим. Тато мій, колишній «січовий стрілець», 1933 року був заарештований і загинув. З трьох рочків пізнав я, що таке доля безбатченка, де чи не єдиною втіхою були книжки. А коли мені було всього одинадцять, почалася війна. Дитинство моє урвалося, я одразу став дорослим. Бо лишився в окупованому фашистами Києві, і ті два роки згадувати не люблю — стільки там було страшного й недитячого.  КОЛИ Я СТАВ ПО-СПРАВЖНЬОМУ ДОРОСЛИМ, мені страшенно захотілося повернутись назад у дитинство — догратися, досміятися, добешкетувати... Вихід був один — стати дитячим письменником. Так я й зробив. І, пам’ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше. Написав я чимало книжок. Але чи не з найбільшою насолодою я писав про пригоди Яви і Павлуші. Все почалося сорок років тому з двох оповідань «Пригода в кукурудзі» і «Тореадори з Васюківки», що були надруковані 1963 року. Хлопці виявилися такими меткими й непосидючими, що примусили мене одразу ж написати повість «Пригоди Робінзона Кукурузо» (1964). А тоді повість «Незнайомець з тринадцятої квартири» (1966). І нарешті — повість «Таємниця трьох невідомих» (1970), що й склали роман-трилогію. МИНУВ ЧАС. Відбулися знаменні історичні події. Україна стала незалежною... І я вирішив повернутися до «Тореадорів». Аж ніяк не відмовляючись від попереднього тексту книжки, яка розійшлася по світу сотнями тисяч примірників, друкувалася й друкується в хрестоматіях, шкільних та студентських підручниках, я вирішив зробити нову авторську редакцію “Тореадорів з Васюківки”, позбавивши книжку деяких неминучих ідеологічних нашарувань минулої доби, деталей, незрозумілих сучасному, а тим паче майбутньому читачеві. З’явилися й нові епізоди. Допоміг мені в роботі прекрасний поет і талановитий редактор Іван Малкович. А вам, дорогі мої читачі, хочу сказати — не поспішайте, як я колись, швидше виростати. Бо дитячі роки неповторні. І якщо Ява й Павлуша допоможуть вам на якісь хвилини гостріше відчути радість веселого, щедрого на пригоди й витівки дитинства, я буду щасливий». Іван Малкович : «Складно сформулювати, що саме робить твори Нестайка геніальними. Буває, що якийсь письменник все так чудово написав, а діти книжку не хочуть читати. Очевидно, великий письменник мимоволі розкидає в своїх текстах якісь притягальні магнітики, і діти просто назавжди «прилипають» до таких книжок. Щасливим володарем таких чарівних магнітиків в українській дитячій літературі був незабутній Всеволод Нестайко». Сергій Жадан : «Я можу досить чітко назвати книгу, яка визначила моє ставлення до української літератури. Це «Тореадори з Васюківки» Всеволода Нестайка. Мені цю книгу подарувала мама. Теж досить чітко це все пам’ятаю — ми повертались додому всією родиною, мама почала читати мені вголос (хоча я й сам на той момент читав доволі добре). І ось це відчуття свята, відчуття радості з першої сторінки — воно мені пам’ятається до сьогодні. За великим рахунком, у мене й відчуття української мови нестайківське, і відчуття гумору. Це моя така персональна «А-ба-ба-га-ла-ма-га» (логічно, як на мене, що «Тореадорів» перевидає саме Іван Малкович — вони дуже подібні своєю безмежною любов’ю до життя). Так само логічно, що «Тореадори» пережили українську радянську літературу й зберегли свою актуальність до сьогодні». 

За матеріалами соцмереж

неділю, 28 січня 2024 р.

Рубікон першої російсько-української війни

 


Хронологія основних подій російсько-української війни 1917 – 1918 рр.

1917

7 листопада – більшовицький збройний переворот Леніна – Троцького в Петрограді. Падіння Тимчасового уряду в Росії та в Україні, захоплення влади більшовицькою Радою народних комісарів (Раднарком) в регіонах колишньої імперії. Організація Українською Центральною Радою (УЦР) в Києві крайового Комітету для охорони революції в Україні.

20 листопада – III Універсал УЦР. Проголошення Української Народної Республіки (УНР) в складі Росії. Формування добровольчих українських підрозділів для захисту державності.

Грудень – ультиматум Леніна, загальний наступ більшовиків на Україну. Зайняття Харкова та проголошення фейкової “республіки” (“Українська народна республіка рад”).

17 грудня – Раднарком в ультимативній формі вимагав від Центральної Ради не пропускати з фронту на Дон козацькі частини, сприяти революційним військам у боротьбі “з контрреволюційним кадетсько-каледінським повстанням”, припинити роззброєння радянських військ і червоногвардійських загонів в Україні і повернути вже відібрану у них зброю. У разі неприйняття означених вимог протягом 48 годин Раднарком вважав Центральну Раду “в стані відкритої війни проти радянської влади в Росії і на Україні”.

21 грудня – вступ без бою більшовицьких загонів Червоної гвардії під командуванням Антонова-Овсієнка до Харкова. 

27 грудня – перше бойове зіткнення військ Української Центральної Ради та російського Раднаркому РСФСР в районі залізничної станції Лозова (Харківщина)

30 грудня – у Харкові сформовано Народний Секретаріат – перший радянський “уряд” України на чолі з Артемом (Ф. Сергєєвим) на противагу до УЦР та Генерального Секретаріату УЦР-УНР.

1918

8 – 10 січня – загони Червоної гвардії завдяки підтримці заводського пролетаріату захопили найбільші промислові центри Донбасу – Луганськ і Маріуполь.

11 січня – захоплення більшовиками Катеринослава (місто Дніпро) після триденних боїв.

19 січня – захоплення без бою Чернігова та Полтави. Ешелонна війна: мобільні загони Червоної гвардії на залізничних магістралях під прикриттям бронепотягів наступають на війська Центральної Ради, в тилу яких у містах більшовицька партія організовує збройні повстання. Наступ з півночі та північного сходу трьох більшовицьких “армій” (1-ша Єгорова, 2-га Бєрзіна, 3-тя Кудинського) на Київ під загальним командуванням колишнього підполковника російської армії Михайла Муравйова. Окупація більшовиками Харківщини, Полтавщини, Катеринославщини, сходу Чернігівщини.

22 – 29 січня – бої на лінії Чернігівської залізниці за станції Конотоп, Бахмач, Крути

22 січня – IV Універсал Центральної Ради. Проголошення самостійності та незалежності Української Народної Республіки.

28 – 30 січня – вуличні бої в Одесі між українськими гайдамацькими частинами Центральної Ради та російськими червоногвардійцями, підтриманими кораблями Чорноморського флоту.

29 січня – 3 лютого – збройний виступ Червоної гвардії та більшовиків у Києві на заводі “Арсенал”, успішно ліквідований військами Центральної Ради за участі гайдамаків Симона Петлюри та Січових стрільців Євгена Коновальця.

29 січня – бій під станцією Крути між більшовицькими військами М. Муравйова та об’єднаними підрозділами курсантів 1-ї Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького та першої сотні новоствореного Студентського куреня під єдиним командуванням сотника Аверкія Гончаренка.

8 лютого – захоплення Києва російсько-більшовицькими військами М. Муравйова. Переїзд УЦР на чолі з М. Грушевським та уряду УНР до Житомира.

9 лютого – підписання в Брест-Литовську мирного договору між делегацією УНР та Центральними державами (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія), міжнародне визнання УНР та пакт про взаємодопомогу. Передумови для швидкої деокупації УНР.

Стратегічні результати: виграш життєво необхідного часу для політико-дипломатичного рішення з визнанням УНР як суб’єкта міжнародного права, підписання мирної угоди з німецько-австрійським блоком, що дало стратегічний виграш Центральній Раді.

Українські курсанти 106 років тому намагалися зупинити об’єднані червоногвардійські загони російських більшовиків, які були формально підпорядковані Раді народних комісарів РСФСР, під загальним командуванням підполковника Муравйова. Загальна чисельність ворожого війська – близько 3000 штиків при 16 гарматах і 2 бронепотягах. Чисельність нашого війська: зведений загін курсантів 1-ї юнацької військової школи ім. Богдана Хмельницького, Студентського куреня та бійців місцевого “Вільного козацтва” під командуванням сотника Гончаренка. Загальна чисельність – від 500 до 600 бійців, 16 кулеметів та 1 гармата на залізничній платформі. Битва відбулася 29 (30) січня 1918 року на вузловій залізничній станції Крути (Ніжинський повіт Чернігівської губернії), 130 км від Києва, через яку проходили комунікації на Київ, Чернігів та Полтавщину: магістральна ширококолійна залізниця Конотоп – Київ (перегін Бахмач – Ніжин; вузькоколійна залізниця Крути – Чернігів (75 верст); вузькоколійна залізниця Крути – Пирятин (100 верст). Втрати противника: близько 300 чоловік. Втрати українців: близько 150 бійців, з них 30 розстріляні росіянами після взяття в полон. Тактичні результати: 8 годин стрілецького контактного бою під вогневим впливом переважаючих сил противника, виконання бойового наказу та впорядкований відхід залізничним ешелоном. Оперативні результати: затримка просування ешелонів з військами противника до Києва на 4 доби.

за статтею Юрія Михальчишина

четвер, 25 січня 2024 р.

Агент британської розвідки і успішний письменник.


Вільям Сомерсет Моем народився 25 січня 1874 року в Парижі. Його батько Роберт Ормонд Моем походив з родини успішних британських правників, які вже понад сто років займалися юриспруденцією. Дід майбутнього письменника по батьковій лінії був одним із засновників Спілки юристів у Лондоні, видав чимало професійних робіт і одну збірку художніх есе. Батько письменника працював юрисконсультом при британському посольстві у Франції. Мати письменника походила з родини британського колоніального військовика. Його дід по матері рано помер, а бабуся писала салонні романси і «романи для дівчат». Народження Вільяма батьки спеціально спланували на території посольства, щоб дитина мала законні підстави говорити, що народилася на території Великої Британії. В ранньому дитинстві хлопець мав няню-француженку і розмовляв майже виключно французькою. Втративши матір у восьмирічному віці, а батька — у десятирічному, він став брати уроки англійської у посольського священника. Після цього був відісланий до дядька — Генрі Макдональда Моема, який служив вікарієм в англійському місті Вітстебл. Граматичні помилки в мові дитини, до яких долучилися заїкання, малий зріст і погане здоров'я, перетворили Вільяма на предмет кепкувань у початковій школі. Це вплинуло на його вдачу — хлопець ріс сором'язливим, неговірким і нетовариським, а виховання в пуританському середовищі зробило його ще й дуже вимогливим до якостей інших. Як наслідок, замолоду він вирізнявся зверхністю, нетерпимістю до чужих помилок, емоційною холодністю. Як критично він зауважував пізніше, до його комунікативних «недоліків» належали нездатність запам'ятовувати власні жарти і розповідати анекдоти, відраза до алкоголю. До початку письменницької кар'єри Сомерсет Моем відвідував Королівську школу в Кентербері, потім вивчав літературу і філософію в Гайдельберзькому університеті. По закінченню навчання Моем вже знав французьку, німецьку й італійську мови окрім рідної англійської. Повернувшись до Лондона, він за порадою опікуна, поступив до Медичної школи лікарні святого Томи. Цей вибір не мав нічого спільного з його уподобаннями і був обумовлений поняттями про належний соціальний статус. Спочатку Моем навчався у школі без задоволення, віддаючи дозвілля літературним спробам. Однак на старших курсах і під час практики, яку він проходив у бідних квартах Ламбета, медицина йому сподобалась, оскільки давала змогу ближче познайомитись з людською природою. Перші літературні спроби майбутній відомий письменник зробив ще під час навчання в університеті - він написав біографію композитора Мейєрбера. Але після того як рукопис був відкинутий видавцем, палкий юнак повністю її знищив і на деякий час залишив мрії про літературну кар'єру. Перший успішний роман Сомерсета Моема «Ліза з Ламбета» створений в кращих традиціях «натуральної школи». Книга частково автобіографічна: в ній знайшли відображення роки навчання автора в медичній школі. Це сумна історія про жваву і життєрадісну вісімнадцятирічну дівчину Лізу, якій  "пощастило" закохатися у владного одруженого чоловіка. Досвід роботи письменника розвідником, коли його таємно направили до Росії для запобігання її виходу з війни, ліг в основу книги «Ешенден, або Британський агент». Дуже важливий твір у бібліографії автора «Тягар пристрастей людських». Головний герой книги - кульгавий сирота Філіп, який вперто намагається знайти своє покликання в цьому житті і, врешті-решт, зрозуміти, в чому ж сенс його існування. Але перш ніж він зможе відповісти на ці питання, йому доведеться пройти через безліч випробувань, поневірянь і розчарувань. Книга «Театр» - це тонка і лірична історія блискучої і знаменитої театральної актриси, яка переживає кризу середнього віку. Незважаючи на те що у неї прекрасне життя, чудова кар'єра і любляча сім'я, в один момент жінка з головою занурюється в роман з гарним молодим чоловіком. На мить засліплена палкими почуттями, вона навіть не помічає, що насправді для свого коханого вона - лише зручний «квиток» у вищий світ, і ні про яку любов насправді не йдеться.  Сомерсет Моем - один із найуспішніших англійських прозаїків першої половини XX століття. Повне зібрання романів та оповідань  налічує 78 книг, які містять і невеликі новели, і драматичні п'єси, і об'ємні прозові твори та вирізняються різноманітністю тем, сюжетів і персонажів. 

вівторок, 23 січня 2024 р.

Великий пісняр Шотландії

 


25 січня - 265 років від дня народження Роберта Бернса (1759-1796), шотландського поета-романтика.                                                                                                                                            Роберт Бернс народився в сім'ї фермера. Коротке його життя минало в безперервній боротьбі зі злиднями, у важкій пращ на фермах, орендування яких було вигідне лише для землевласників. Зіткнення з жадібними й грубими володарями, з проповідниками кальвіністських общин і простими людьми в невеликих селах південно-західної Шотландії, де минула дитинство та юність поета, рано познайомили його з нерівністю та утиском бідняків. Людина незалежного розуму й гордої душі, він глибоко співчував таким, як він сам, безправним трудівникам. Його освіта обмежилась уроками батька, який знав грамоту й лічбу, читанням маленької бібліотеки, що ретельно зберігалася. Потяг юнака до знань побачив і розвинув сором'язливий сільський вчитель, друг його батька. Багатий духовний світ поета, його надзвичайна майстерність — все це отримано шляхом безперервної й наполегливої самоосвіти. Поетичний хист у Бернса прокинувся рано. Перший вірш про світле юнацьке кохання ("Надзвичайна Неллі") було написано в п'ятнадцять років. За ним з'явилися й інші. їх любили та запам'ятовували люди. Титул всенародного поета Роберт Бернс отримав ще за життя. Він — син бідняка, сам орав землю, був звичайним чиновником, і не полишав працю навіть тоді, коли став знаменитим, загальновизнаним поетом. Перші вірші Бернс почав писати ще в 15-річному віці, але перша його книга вийшла в 1786 році, коли Бернсові виповнилося 27. Ця книга називалася «Вірші переважно на шотландському діалекті». До початкового періоду творчості відносяться: «Джон Ячмінне Зерно» (1782), «Веселі жебраки» (1785), «Молитва святенника Віллі», «Святий ярмарок» (1786). Поет швидко стає відомий по всій Шотландії. Рідна земля й природа завжди були джерелом натхнення Роберта Бернса. Його проста, і в той же час «жива», емоційна, виразна поезія була переведена на велику кількість мов, лягла в основу багатьох пісень поета.Запал, теплий гумор, гіркота життя, любов до батьківщини — все відображено у поетичних рядках Бернса. Головним ліричним героєм його віршів є проста людина, трудівник. Поет мріяв про визволення людини з рабства, оспівував вільне життя, тому вітав визвольну боротьбу в Америці, Англії, Франції, він захоплювався своїми земляками-стрільцями, борцями за незалежність Шотландії. Крім пісень, ліричних віршів, Бернс написав багато епіграм, сатиричних творів «Сон», «Трактирна балада», «Галерея політиків і святош». Як людина та як поет Бернс формувався під впливом двох національних культур — шотландської та англійської. Їх взаємодія склалася здавна, але після унії загальнодержавною мовою була визнана англійська, а шотландська зведена до рівня діалекту. Панівні класи Англії намагалися насадити свою культуру, що не могло не породити в переможеному, але не зламаному народі непереборного бажання зберегти національні традиції, зберегти рідну мову. Працюючи в цих умовах, Роберт Бернс зумів піднятися і над рабським схиленням перед англійською літературою, і над національною обмеженістю, зумів поєднати у своїй поезії все найкраще з обох літературних традицій, по-своєму осмисливши й синтезувавши їх. У віршах Бернса звучить шотландський діалект; багато з них написані на мотиви народних пісень і самі стали піснями, які й сьогодні співає Шотландія. Оновлення і демократизація тематики, мови, художніх засобів йшли в нього в єдності з перебудовою традиційної системи ліричних жанрів, її збагаченням. Дивна енергія, гострота та багатство суджень, багато ритмів і інтонацій, дивна гнучкість і барвистість народної мови — ці характерні особливості найкращих віршів Бернса принесли йому всесвітню славу.


понеділок, 15 січня 2024 р.

20 січня - День вшанування захисників Донецького аеропорту

У ніч на 26 травня 2014 року угруповання проросійських сепаратистів здійснило спробу захопити Донецьке летовище, авіасполучення на якому було припинено ще 6 травня. З другої спроби бойовики зайняли частину приміщень будівлі. Вони в ультимативній формі вимагали від українських силовиків, які знаходилися в старому терміналі аеропорту, скласти зброю і здатися. Український уряд, у свою чергу, теж висунув сепаратистам ультиматум про звільнення захоплених будівель. Жодна зі сторін не хотіла йти на поступки – розпочався бій. У медіацентрі РНБО тоді заявили, що підрозділи армійського спецназу за підтримки бойової авіації завдали удару по терористах, які намагалися взяти під контроль міжнародний аеропорт Донецька. Була задіяна штурмова і армійська авіації, проведена висадка десанту. Силами АТО внаслідок ефективної спецоперації було знищено третину сепаратистського батальйону «Восток». У лавах бойовиків почалася паніка, натомість українські військові підрозділи надійно закріпилися в районі аеропорту. Після бою 26 травня ситуація навколо летовища залишалася доволі спокійною. Серйозні штурми стратегічного об’єкта розпочались вже після підписання Мінських домовленостей у вересні 2014 року. Активні бої за Донецький аеропорт тривали з вересня 2014 року до 22 січня 2015 року і стали одними з найзапекліших і найтрагічніших в сучасній історії. Особливо жорстокими були бої після початку 2015 року. 13 січня, після декількох місяців обстрілів, була зруйнована вежа, де майорів український прапор. 21 січня 2015 року військовослужбовці ЗС України з боями вийшли з території терміналів, оскільки їхні позиції були зруйновані і прострілювалися прямою наводкою. У різний час в аеропорту і прилеглих Пісках воювали бійці 95-ї та 79-ї десантних бригад, воїни 3-го кіровоградського полку спецпризначення і батальйону «Дніпро-1», артилеристи і танкісти 93-ї бригади, добровольці з ДУК «Правого сектору» і батальйону «ОУН», військові з інших частин. Як відомо, оборона Донецького аеропорту, яка стала символом незламності та мужності українських військових, тривала 242 дні…Позивний «Ден», старший солдат 3-го окремого полку спеціального призначення: «Вночі 26-го ми були по периметру на постах. О третій я по рації почув, що сепаратисти під’їхали до терміналу і почали його займати. Ніякої команди нам у зв’язку з цим не надійшло. Тобто тоді я навіть не уявляв, що буде така «заварушка». Але в бінокль було видно, що по даху нового терміналу вже хтось ходить, що розставляють людей і пости. А вже о першій дня почали літати Су-25. Кидали теплові пастки. А ми досі не розуміли, що відбувається. Тоді з нас ніхто ще не брав участі у бойових діях. Хіба миротворці за кордоном. А більшість не мала жодного досвіду. Тому і у нас було трохи паніки. Але вони, мабуть, думали, що ми здамось. Їхали з надією, що розставлять своїх людей по колу, а ми піднімемо руки і здамось. А коли почались бойові дії, то вони виглядали дуже неграмотно. Почали бігти хто куди, з усіх точок намагались потрапити до нас. Лізли через паркани, через Путилівський міст, котилися тими насипами. У них не було стратегії. Стрілянина не змовкала фактично цілу добу. Пригадую, ми зайшли вночі у двоповерхову будівлю на території аеропорту, щоб там тримати оборону. Я розклав каремат, просто впав і заснув. А кожні дві години треба було йти чергувати. Це було дуже важко.» 242 дні українські військові, добровольці, медики та волонтери протистояли навалі російських окупаційних військ та проросійським бойовикам, затято відстоюючи малесенький клаптик української землі. Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний зазначив: «20 січня - День вшанування захисників Донецького аеропорту. Пам’ятаймо полеглих і шануймо живих побратимів! Їхня сила духу міцніша за бетон, гартованіша за сталь російської зброї і техніки. Їхній подвиг безсмертний». Донецький аеропорт став своєрідним символом нескореності, його називали «українськими Фермопілами», а мужніх захисників летовища супротивник назвав «кіборгами».