Чорновіл Вячеслав Максимович народився 24.12.1937 (за документами – 1.01.1938) в селі Єрки Звенигородського району Черкаської області. Шістдесятник, видатний діяч правозахисного і національно-визвольного руху 60–90-х років, член Української Громадської Групи сприяння виконанню гельсінкських угод (УГГ), лідер Народного Руху України, політичний діяч походив з родини сільських учителів. У 1955 закінчив Вільхівецьку середню школу з золотою медаллю і вступив до Київського університету на факультет журналістики. Закінчив його з відзнакою в 1960. Ще в університеті Чорновіл мав неприємності за свої погляди, з чим пов’язана майже річна перерва в навчанні в 1958. Три роки працював редактором молодіжних передач на Львівській студії телебачення. У травні 1963 переїхав до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. Склав екзамени в аспірантуру Київського педінституту, але не був допущений до навчання з політичних мотивів. Деякий час працював на будівництві Київської ГЕС, потім завідував відділом у ґазеті “Молода гвардія”. Розповсюджував літературу самвидаву. Разом з Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком, Аллою Горською з 1963 року був активним учасником руху шістдесятників, співавтором і розповсюджувачем самвидаву, організатором і учасником багатьох акцій діячем Київського клубу творчої молоді (КТМ). 4.09.1965 року Чорновіл виступив у кінотеатрі “Україна” на прем’єрі фільму “Тіні забутих предків” з протестом проти арештів української інтеліґенції. Його звільняють з роботи, розпочинаються обшуки, допити.У квітні 1966 на закритому політичному процесі у Львові відмовився давати покази проти Михайла і Богдана Горинів, за що його звільнили з редакції республіканської ґазети “Друг читача”. Вячеслав Максимович зібрав інформацію про порушення прав людини і радянського законодавства судовими та слідчими органами. Вже в травні 1966 року розповсюдив документальну машинописну книгу “Правосуддя чи рецидиви терору?” і був засуджений до трьох місяців виправних робіт. У 1967році уклав документальну збірку “Лихо з розуму (Портрети двадцяти “злочинців”) – матеріали про репресованих у 1965 році шістдесятників. Книжки вийшли за кордоном. Чорноволу присуджують міжнародну журналістську премію (Великобританія). У серпні1967 року його заарештовують за звинуваченням у “поширенні наклепницьких вигадок, які паплюжать радянський державний і суспільний лад”, за ст. 187-1, ч. 1 КК УРСР і засуджують на 3 р. ув’язнення в таборах суворого режиму (у зв’язку з амністією термін скорочений наполовину). Протестуючи проти вилучення написаних у таборі статей, улітку 1968 провів 48-денне голодання. Звільнений у лютому 1969. У тому ж році у відповідь на наклепницькі нападки на Дзюбу написав книгу “Як і що обстоює Богдан Стенчук (66 запитань і зауваг “інтернаціоналістові”), де викриває недостойні методи ідеологічної роботи КПРС і її бойового авангарду – КГБ. У 1970 Чорновіл починає видавати машинописний журнал “Український вісник”, який став найважливішим періодичним виданням українського самвидаву. До арешту вийшло 5 номерів. Підготовлений ним 6-й номер видали у Львові Михайло Косів, Ярослав Кендзьор і Атена Пашко. Влітку 1971 року Вячеслав Максимович звернувся до Комісії з Прав людини ООН з приводу загрози арештів української інтеліґенції. У вересні 1971 виступив із листом “До ЦК КП України” на захист Валентина Мороза, у грудні за його ініціативою створено “Громадський комітет захисту Ніни Строкатої. Заарештований під час другої хвилі репресій в Україні 12 січня 1972 року. Дізнавшись із повідомлень ґазет про свою нібито причетність до “справи Добоша”, відмовився брати участь у розслідуванні (воно тривало 14 місяців). Оскільки слідство не могло довести, що Чорновіл був редактором УВ, його шантажували арештом дружини Атени Пашко та загрозою арешту сестри Валентини. На знак протесту він 8 діб тримав сухе голодання. 12.04.1973 був засуджений до 6 років позбавлення волі в таборах суворого режиму і 3 років за-слання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР (“антирадянська агітація і пропаганда”). Відбував термін у мордовських таборах. На початку 1978 року відправлений етапом в село Чаппанда (Якутія). Там написав брошуру про боротьбу за статус політв’язня в таборах. У 1978 році Чорновола прийняли до між-народного ПЕН-клубу, у 1979 - став членом Української Гельсінської Групи. У квітні 1980 року був заарештований на засланні за сфабрикованим звинуваченням у “спробі зґвалтування”, ст. 117 КК РРФСР. Тримав 120-деннне голоданя. На суді звинуватив КГБ і міліцію у фальсифікації та закликав суд не брати участі у змові. Був засуджений до 5 років позбавлення волі. Достроково звільнений у 1983 році за протестами прокурора Якутії. До початку “перебудови” працював кочегаром у м. Покровську (Якутія). У травні 1985 року повернувся в Україну. Працював кочегаром у Львові. Восени 1987 разом з М. Горинем дав інтерв’ю закордонній журналістці Марті Коломієць, у зв’язку з чим влада розгорнула кампанію за видворення з СРСР. Чорновіл і Горинь звернулись до урядів усіх держав, щоб їх не приймала жодна країна. Влітку 1987 року Вячеслав Максимович відновив видання УВ, який став органом УГГ. Він ініціював відновлення діяльності цієї правозахисної громадської організації на ширшій платформі, і разом з братами Горинями виробив “Декларацію принципів Української Гельсінкської Спілки”. УГС стала першою в Україні відкритою опозиційною до КПРС організацією партійного типу, яка поставила перед собою завдання ненасильницьким, еволюційним шляхом, розширюючи демократичні свободи, домогтися незалежності. Вона декларувала ідеї відновлення української державності, встановлення українського громадянства, надання українській мові статусу державної, представництво України на міжнародній арені, республіканський госпрозрахунок, плюралізм в економіці, політиці й релігії, свободу сумління, необхідність мати національну армію, права громадян на політичні об’єднання. У 1988 році Вячеслав Максимович обраний співголовою Львівського обласного “Меморіалу”, на Установчих зборах Народного Руху України (НРУ) 8-10.09.1989 обраний членом його Ве-ликої Ради. У березні 1990 року обраний депутатом Верховної Ради України і головою Львівської обласної ради. Восени 1991-го був кандидатом на Президента України (23,27% голосів, друге місце). У березні 1992 року обраний співголовою НРУ, а в грудні того ж року – головою. У 1994 і 1998 роках знову обраний народним депутатом України. Чорновіл – лідер депутатської фракції НРУ, член Парламентської асамблеї Ради Європи, шеф-редактор газети "Час-Тайм", лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка 1996 року в галузі публіцистики. У зв’язку з 60-річям нагороджений орденом Ярослава Мудрого. 25.03.1999 року Вячеслав Максимович загинув в автомобільній катастрофі поблизу м. Бориспіль. 21.08.2000 р. – посмертно іменований Героєм України.
