Пам'яті журналіста і депутата...

 

5 листопада виповнилося б 64 роки Вадимові Бойку (1962-1992) - яскравому українському  тележурналісту, народному депутату України І-го скликання. Уявити 64-річною людину, яку вбили у неповних 30, дуже важко. Він був, мабуть, першим журналістом, який загинув у незалежній Україні. Він рішуче виступав за справжню свободу слова, становлення конкурентноспроможного українського телебачення, проводив журналістські розслідування в пошуках "золота КПРС", загубленої бібліотеки Ярослава Мудрого. Він порушував теми, про які тоді боялися говорити. Народився Вадим Бойко у м.Світловодську на Кіровоградщині. Із золотою медаллю закінчив школу. Навчався на факультеті журналістики Київського державного університету ім.Т.Шевченка. Після закінчення з відзнакою університету в 1984 р. мав можливість стати власкором по Україні газети "Комсомольская правда", але добровільно поступився цим тоді престижним місцем однокурсниці Ользі Мусафіровій. З 1984 року працював редактором програми "Молодіжна студія "Гарт" " на Українському телебаченні, яка була найбільш прогресивною телевізійною програмою того часу, фактично - ковтком свіжого повітря. "Студію "Гарт"" постійно відсовували все ближче до ночі, вона "мозолила очі" владі, але люди чекали і дивилися її.  Ведучих було декілька, але передачі, які вів Вадим Бойко, були яскравішими, ніж інші. Їх чекали і обговорювали. Найвідоміші його сюжети "Про Голодомор в Україні 1932-1933 років", "Перепоховання в Києві Василя Стуса", "Правда про Чорнобильску трагедію". Гострі публіцистичні матеріали Вадима Бойка друкували столичні і зарубіжні газети. 8 березня 1990 року він був обраний народним депутатом України від Кременчуцького - Автозаводського виборчого округу. Як заступник голови Комісії Верховної Ради України з питань гласності та засобів масової інформації зробив дуже багато, щоб українське законодавство захищало журналістів у їхній професійній діяльності. Зокрема, на законодавчому рівні було закріплено заборону цензури, докладно виписано права журналістів. Вадим Бойко був непересічною особистістю, талановитим журналістом. Багато хто пам'ятає, як пізнього  вечора в лютому 1992 р. на УТ-1 прорвався Степан Хмара і приголомшив тих, хто ще не спав, страшною звісткою про загибель Вадима Бойка. Чи повірили Президенту Леоніду Кравчуку, який на всю країну оголосив, що Вадим Бойко загинув від вибуху телевізора в своїй кімнаті гуртожитка на вулиці Довженка в Києві. Кримінальну справу за фактом загибелі журналіста відкривали тричі. І тричі закривали, кваліфікуючи як нещасний випадок. Колеги і друзі Вадима Бойка стверджували, що його загибель не була випадковою. На той час він вів розслідування, як і куди поділися гроші Компартії України, після її заборони Верховною Радою УРСР. З його прізвища починається сумний список загиблих журналістів на стелі пам`яті, яку відкрили в Києві 2005-го року. Посмертно Вадим Бойко був нагороджений орденом Литовської республіки за сюжет про події в Литві. На його честь у Кременчуці і Світловодську названо вулиці, на яких встановлені барельєф і пам'ятна таблиця. На Полтавщині засновано іменну обласну премію, а також Всеукраїнський конкурс молодих журналістів пам’яті Вадима Бойка.