250 років тому – 15 червня 1775 року за наказом Катерини ІІ російські війська зруйнували Запорізьку Січ, а Військо Запорозьке Низове припинило своє існування. Та Січ не зникла — вона продовжує жити у книгах, картинах, фільмах і піснях. Її образ став символом боротьби за свободу, гідність і справедливість. Січ була унікальним явищем нашої історії, осередком визвольного руху, де формувалася національна ідентичність, самоврядні політичні інституції, військова стратегія та ідея державності. Основи демократії – виборність отаманів, колективне ухвалення рішень, відповідальність перед громадою – ключові принципи Запорозької Січі, які відображали високий рівень політичної культури українців. Слово «козак» тюркського походження, перекладається – «вільна людина». Цей символічний зміст зберіг свою актуальність і в ХХІ столітті. Сьогодні, коли Україна протистоїть повномасштабній російській агресії, дух козацької свободи відродився в українських воїнах. Вічна волелюбність предків нестримною наснагою виринула сьогодні у рішучий спротив агресору. Завзято, талановито, сміливо сучасні українці гідно дають бій ворогу. Було дві основні причини для царату ліквідувати Січ і Запорожжя – геополітична та внутрішньополітична. Геополітична полягала в тому, що після завоювання Московією Криму, ліквідації кримськотатарської державності, потреба в прикордонному козацькому війську загалом зникла. Внутрішньополітична – це прагнення Григорія Потьомкіна в українському Причорномор'ї створити певний анклав, окрему економічну зону, де мали зійтися і балканські народи (серби, болгари, греки), і росіяни. Для цього потрібно було зруйнувати неугодне Запоріжжя, котре зовсім не вписувалося в цей план. Тому на весну 1775 року Потьомкін, вірогідно, остаточно вирішив зруйнувати козацьку державу і Січ, як її столицю. Мотивація московитів саме у їхній імперській сутності. Як і сьогодні, Москва тоді нищила все, що могло заважати її пануванню – мову, культуру, символи, ідеї, а також самі соціальні та політичні інституції. Українців фізично винищували. Московська імперія будувалася як самодержавна, тоталітарна система, де не могло бути місця свободі, рівності чи демократії. Усе, що нагадувало про українську державність, мало бути знищене. Приватна власність і незалежне господарювання робили людину менш залежною від держави. Це одна з причин, чому всі авторитарні режими, включно з Радянським Союзом, прагнули знищити приватну власність. Голодомор 1932–1933 років став можливим саме тому, що до того людей позбавили господарств і загнали в колгоспи. Без власності, без можливості вижити самостійно, населення стало повністю підконтрольним державі. Коли руйнували Запорізьку Січ то це було не в переносному розумінні бо знищували укріплення, казарми-курені тощо. Ці події залишили глибокий слід у фольклорі: легенди про срібну браму, яку москалі розбивали й ховали по кишенях, про церкву, яку нібито поглинула річка Підпільна, про дзвони, що лунають з дна. Тарас Шевченко через 70 років після тих подій написав: "...і розказують, і плачуть, як Січ руйнували, як москалі срібло, злото і свічі забрали". Московити, які називали себе християнами, грабували церкви. Запорожці особливо боляче сприйняли участь у цьому донських козаків – колишніх союзників, які теж долучилися до мародерства. Грабували не лише цінності, зброю, прапори, але й кошові архіви. Доля багатьох історичних документів невідома, ймовірно вони досі зберігаються в закритих російських архівах. Згідно з переказами, російські солдати навіть розкопували могили старих козаків і вішали кістяки, називаючи їх "ізмєнніками". Землі, що належали козакам, роздавали поміщикам, офіцерам, іноземним колоністам. На територіях, де ніколи не було кріпацтва, вперше було запроваджене кріпосне право. Імперія захоплювала вже оброблену, окультурену, надзвичайно родючу землю. Вона отримувала те, до чого не доклала рук. Московія – це імперія мародерів. Вона завжди приходила на чуже, щоб забрати, грабувати, присвоїти. Це не виняток, а закономірність: держава, що ніколи не створювала власного, не прагнула розвивати, лише паразитувала на інших – на природі, на поневолених народах. Війна з імперією стала точкою, де історія пересіклася з сьогоденням, а героїзм знову став буденністю як і триста років тому. Вічна волелюбність предків нестримною наснагою виринула сьогодні у рішучий спротив агресору. Завзято і талановито, сміливо і гідно сучасні українці дають бій ворогу. Впродовж століть Запорозька Січ була форпостом свободи, Україна сьогодні – є бастіоном демократії для всієї Європи. Слава про козаків навічно залишається живою в епосі нації. Жодна імперія, жоден диктатор не здатен зламати народ, у серці якого живе дух свободи.