Микола Вінграновський (1936-2004) народився у Первомайську Миколаївської області. У 1955 році вступив до Київського інституту театрального мистецтва на акторське відділення, продовжив навчання у ВДІКу під керівництвом Олександра Довженка. Ще студентом зіграв головну роль у художньому фільмі «Повість полум’яних літ» (автор фільму – Довженко, режисер – Юлія Солнцева). За найкраще виконання чоловічої ролі (головної ролі рядового солдата Івана Орлюка) Микола Вінграновський отримав золоту медаль кінофестивалю в Лос-Анджелесі.
Дебютував віршами у журналі «Дніпро» (1957). Але справжній розголос принесла Вінграновському добірка поезій у «Літературній газеті» у квітні 1961 року. Перша авторська збірка «Атомні прелюди» з’явилася 1962 року.
Після закінчення навчання повернувся в Київ, працював на кіностудії ім. О. Довженка. Автор збірок: «Київ», «Сто поезій», «На срібнім березі» та ін; фільмів – «Берег надії», «Тихі береги», «Слово про Андрія Малишка», «Довженко. Щоденник. 1941-1945», «Гетьман Сагайдачний».
Писав він і для дітей. Ще на початку шістдесятих років у журналі «Ранок» з'явилися оповідання «Бинь-бинь-бинь» і «Чорти». Тоді ж були надруковані і його перші вірші для дітей, які увійшли в окрему збірку «Андрійко-говорійко», а трохи пізніше побачили світ такі оригінальні книжки поезій: «Мак», «Літній ранок», «Літній вечір» та інші.
Найповніше видання доробку — «Вибрані твори в трьох томах» (2004). Творчість Миколи Вінграновського характеризується інтимно-сповідальним стилем, вишуканим естетизмом та тонким відчуттям прекрасного. Його поезія відрізняється кадровістю, великою кількістю новотворів, яскравою образністю. Стиль ранньої творчості поета пов'язується із неоромантичною концепцією, а у другому періоді помітні дедалі виразніші вияви модерністської естетики, яка спрямована на новаторське моделювання метафоричного художнього світу.
Як режисер поставив на Київській кіностудії художні фільми «Ескадра повертає на захід», «Берег надії», «Дума про Британку» (за трагедією Юрія Яновського), «Климко» (за повістями Григора Тютюнника), документальні фільми. Автор кіносценаріїв; написав спогади про Олександра Довженка («Рік з Довженком»).
Цього митця називають першим з-поміж рівних у плеяді шістдесятників, хоча сам він себе не зараховував до цього покоління. На відміну від багатьох колег-однолітків по перу, які з кінця 80-х років минулого століття захопилися політикою та пошуком керівних посад, Вінграновський зберіг вірність творчому покликанню. Єдиною керівною посадою (і то неоплачуваною), було головування від 1989 до 1993 року в українському відділенні ПЕН-клубу.
"Мене ніколи не вабила політика, бо я завжди маю роботу, яку люблю і мене ніколи не точив черв'як заздрості до тих, хто часто з'являється на трибунах і телеекранах. Загалом же поет — до сорока років, великий поет — до тридцяти, а що робити далі? Тому багато йдуть у політику. А я пишу прозу і знімаю фільми", - зізнавався Вінграновський.
Помер 26 травня 2004 року в Києві внаслідок тяжкої хвороби. Похований у Києві на Байковому кладовищі. Одна з найбільших вулиць міста Первомайська, де народився поет, має його ім'я. Також вулиці, названі на його честь, існують у Києві та Миколаєві, а в Білій Церкві є провулок Вінграновського.
(За матеріалами Укрінформу та Вікіпедії).
3 жовтня 1957 року в Херсоні народилася Люко Дашвар, українська письменниця, авторка романів про сучасне життя. Справжнє ім’я письменниці – Ірина Чернова. Отримала дві вищі освіти: Одеський інститут легкої промисловості та Академія державного управління при Президентові України. Працювала за інженерною спеціальністю а в 1986 році пішла працювати обліковцем листів у газету, так і розпочалася її журналістська кар’єра. Через півроку стала заступником головного редактора. Після розпаду СРСР обіймала посаду голови комітету у справах преси й інформації Херсонської облдержадміністрації. Звільнившись, заснувала власні дві газети у Херсоні.
Письменниця народилася 19 вересня 1960 року в Луцьку. За її словами, правдиве родове прізвище оригінально було не «Забужко», а «Забузькі». Батько — Стефан Іванович Забужко (1926—1983) — педагог, літературний критик і перекладач, у сталінські часи був репресований і відбував заслання в Забайкальському краї. Мати — Надія Яківна Обжирко-Забужко (1926—2014) — вчителька української літератури, автор методичних розробок і популярних літературознавчих творів для школярів. За словами Євгена Сверстюка, Забужко вихована на «кращих естетичних традиціях». Змалечку складала віршики, які записував її батько. В Луцьку жила до 8 років, поки її батька не виявили КДБ-істи, що переслідували його кілька років. Після цього родина була вимушена переїхати до Києва. Забужко закінчила філософський факультет та аспірантуру з естетики Київського університету імені Тараса Шевченка. Учасниця революції на граніті 1990 року.
Максимович Михайло Олександрович (1804-1873) – учений-енциклопедист, фахівець у галузі біології, історії, мовознавства, етнографії, педагог, просвітитель, перший ректор Київського університету. Михайло Максимович народився 15 вересня 1804 року на хуторі Тимківщиці Золотоніського повіту Полтавської губернії (тепер Черкаської області) в сім’ї маломаєтних дворян – вихідців із старшинських козацьких родів. Початкову освіту Михайло здобув у церковнопарафіяльній школі Благовіщенського жіночого монастиря в Золотоноші. Згодом навчався у свого дядька, доктора права, професора Харківського університету Іллі Федоровича Тимківського в маєтку Туранівцях. Наприкінці 1812 року Михайла віддали до Новгород-Сіверської гімназії.
Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1894 року в селі В'юнище (тепер місто Сосниці Чернігівської області) в селянській родині. Навчався в Сосницькому чотирикласному училищі, був відмінником, потім у Глухівському учительському інституті. Протягом 1914—-1917 роках Олександр викладав фізику, природознавство, географію, історію та гімнастику в 2-му Житомирському змішаному вищому початковому училищі, дуже багато читав, брав участь у виставах, малював, організував український етнографічний хор в одному з ближчих до Глухова сіл. У 1917році О. Довженко перейшов на вчительську роботу до Києва і вступив на економічний факультет Комерційного інституту, був головою громади інституту , а в 1921 році працював завідуючим загальним відділом при українському посольстві у Варшаві.
Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня 1769 року в Полтаві, в родині дрібного чиновника. Згодом Котляревським було «пожалувано» дворянське звання. З 1780 року маленький Іванко почав навчатися в Полтавській духовній семінарії. Особливо старанно й наполегливо осягав хлопець гуманітарні дисципліни: піїтику, риторику, філософію, латинську, грецьку, французьку, німецьку мови.Один із співучнів Котляревського згадував про поета, що той «мав пристрасть до віршування і вмів до будь-якого слова вправно добирати рими, дотепні і вдалі, за що товариші по семінарії прозвали його римачем».
