Ліна Василівна народилася в сім’ї вчителів в м. Ржищеві на Київщині. Ще будучи ученицею, вона почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро», який редагував Андрій Малишко. Перші вірші Ліна Костенко опублікувала в 16 років.
Після закінчення середньої школи майбутня поетеса навчалася в Київському педагогічному інституті, потім – у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.Одразу після завершення навчання Ліна Костенко видала свою дебютну збірку поезій «Проміння землі», потім були збірки «Вітрила» (1958 р.),«Мандрівки серця» (1961 р.).
Поетесі одразу вдалося завоювати любов та повагу українців, але не всім була до вподоби її творча діяльність.
«Зоряний інтеграл» (1962 р.) заборонила до друку цензура, і відтоді ім’я Ліни Костенко зникло з офіційної літератури на 15 років. Увесь цей час поетеса писала «в шухляду» та стала однією з ключових фігур покоління українських шістдесятників.
Повернутися до читачів Костенко змогла лише 1977 року, опублікувавши збірку «Над берегами вічної ріки», а 1979-го — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», який чекав свого виходу 6 років. За нього поетеса отримала Державну премію імені Тараса Шевченка.
2010 року: письменниця видала свій перший прозовий твір «Записки українського самашедшого», що викликав великий ажіотаж.
Сила волі та її незламність вражають. Вона сучасна, активна, і жодного разу не була заплямована безглуздими дурницями в інформаційному просторі. Її поезія – про жінку, любов, красу рідної мови і України – надихає і окрилює.
Її горде мовчання – це життєва позиція, а творче спілкування – це словесна зброя. Її інтелектуальна поезія є актуальною і не перестає звучати.
