Українські історії Рільке

29 грудня 1926 року в Швейцарії завершив свій земний шлях відомий австрійський поет-символіст Райнер Марія Рільке. Його творчість була присвячена темам любові й смерті, пошукам сенсу життя. А шукав він неодноразово сенс життя і в Україні, вивчаючи культуру, історію, побут, поведінку й характери людей. Україна його надихала. А він відкривав Україну світові. Письменник мав досить довге ім’я: Рене Карл Вільгельм Йоганн Йозеф Марія Рільке. Він народився в Празі, в родині німецькомовного залізничного чиновника Йозефа Рільке зі Свеборжіц та чешки Софії Енцової, доньки празького купця. Історія його дитинства була непростою. Аж до 5 років він носив дівчачі плаття, бо цього хотіла його мати, яка не могла змиритись зі смертю своєї старшої доньки Рене. Вона називала її ім’ям і його. Згодом, коли він виросте, перше, що зробить – змінить своє ім’я і заявить світові про себе як Райнера, а не Рене. Після розлучення батьків він житиме з батьком. А батько бачитиме в ньому військового, тож син навчатиметься на військового, але з цим не складеться, і наступною сходинкою стане вивчення літератури, історіії мистецтва та філософії в Празькому Університеті, що наблизить Райнера до самого себе.

Марії Матіос — 65!

   

19 грудня день народження Марії Матіос —  відомої української письменниці, поетки, публіцистки, лавреатки Шевченківської та багатьох інших премій, народної депутатки України двох скликань. "За чотири роки співпраці з "АБАБАГАЛАМАГА"  ми разом з видавництвом і читачами утнули таке: "Букова земля" —  10 видань,  "Солодка Даруся" —  6 видань, "Майже ніколи не навпаки" —  4 видання, "Черевички Божої Матері" —  4 видання, "Мами" —  3 видання за 4 місяці"—   написала  Марія Матіос до свого 65-літнього ювілею. Народилася майбутня письменниця на Буковині, у селі Розтоки Чернівецької області, в родині гуцулів. Має унікальне дослідження своєї родини, що корінням сягає 1790 року. Перші вірші надрукувала у 15 років. Закінчила філологічний факультет Чернівецького державного університету, відділення української мови та літератури. Працювала відповідальним секретарем "Буковинського журналу", Чернівецької обласної організації Спілки письменників України, в Раді Національної безпеки і оборони України. У 1992 році дебютувала як прозаїк в журналі "Київ". Марія Матіос —  авторка кількох поетичних збірок, але найбільшу популярність їй принесли прозові твори, перекладені багатьма мовами.

Микола Лукаш – геній українського перекладу

18 грудня - 132 роки від дня народження Миколи Куліша, українського письменника, режисера, драматурга, представника Розстріляного відродження.

 

Василь Сліпак — співак і воїн

20 грудня 1974 року народився український оперний співак, зірка Паризької Опери, патріот України — Василь Сліпак. Сьогодні йому було б 50. Та 8 років тому Василь, який добровольцем пішов захищати батьківщину, героїчно загинув на Донбасі.  Сліпак говорив так: "Україна є сильною завдяки своєму народу. Маємо базуватися в майбутньому саме на людях. "Почути свій народ" — насправді це і є суть. Наш народ дуже мудрий. Я бачу Україну успішною державою, в тому числі й на європейській арені. Якщо ми послухаємо самих себе. Тобто український народ". Ці пророчі слова, які особливо символічно звучать зараз, коли вся Україна згуртувалася в боротьбі проти російських окупантів, Василь Сліпак сказав у червні 2015 року в інтерв’ю "Громадському", за рік до своєї загибелі на фронті. Вони є свідченням не тільки його мудрості та передбачливості, але й великої любові до українських людей.

Українська письменниця, літературознавиця, перекладачка, публіцистка

 

Сьогодні виповнилося б 66 років Соломії Павличко - "центральній постаті в українському літературознавстві 1990-х, засновниці й промоторці українського наукового перекладу, для української культури ключової фігури - в науці про літературу, у зв’язках між Україною та Заходом.", - за визначенням Оксани Забужко. Соломія Павличко була письменницею, літературознавицею, перекладачкою, авторкою праць з теорії літератури, історії фемінізму, доктором філологічних наук (1958-1999). Вона розвінчувала міф про меншовартість всього українського. Її лекції завжди викликали у студентів неабияку цікавість - хоч би де вони відбувалися: у Гарвардському університеті (США) чи університеті Альберти (Канада) чи то в рідних стінах Києво-Могилянської академії. У 1992 р. Соломія Павличко з Богданом Кравченком створила Видавництво "Основи" (Osnovy Publishing), метою якого було - "дати читачеві незалежної України якісні переклади класичної літератури та навчальні посібники світового рівня". Видавництво очолювала її донька Дана Павличко. 

З святом, наші любі воїни!

День Збройних Сил України — святковий день на честь ЗСУ, встановлений постановою ВРУ 1993 року. Відзначається щорічно 6 грудня — в день ухвалення 1991 року Закону України «Про Збройні Сили України». Збігається з початком Першого зимового походу армії Української Народної Республіки та Днем Святого Миколая з 2023 року після переходу українських християнських церков на новоюліанський календар. Також дата 6 грудня пов'язана з однією знаковою для історії подією - в 1919 році в цю дату було здійснено успішний похід партизанів УНР у тил Червоної Армії.  Упродовж десятиліть  в Україні відбувалися масові скорочення кадрових військовослужбовців, дехто з військових сам у відчаї кидав службу, не бачачи в армії жодної перспективи. Крім внутрішніх чинників додалися й зовнішні: увесь цей час Україні доводилося долати шалений тиск Москви, яка всіляко чинила опір створенню в нашій країні дієздатних Збройних сил.

Ярослав Стельмах - письменик, драматург, перекладач, кіносценарист

Ярослав Михайлович Стельмах народився 30 листопада 1949 року в Києві в родині видатного українського письменника Михайла Стельмаха. Він ріс обдарованою дитиною: пробував себе в різних видах спорту, захоплювався музикою, іноземними мовами, багато читав, добре вчився у школі. У 1971 році закінчив Київський педагогічний інститут іноземних мов (зараз це Київський національний лінгвістичний університет). У студентські роки пробував перекладати з англійської твори популярних зарубіжних письменників.  Працював у закладах вищої освіти викладачем. У 1974 році 25-річний Ярослав Стельмах захистив дисертацію і став кандидатом наук. 1981 року закінчив Вищі літературні курси Літературного інституту імені Горького в Москві, а потім й аспірантуру. Перша книжка – збірка оповідань для дітей «Манок», вийшла у світ у 1975 році. Через три роки він був прийнятий до Спілки письменників України. Жив і працював у Києві.

Толерантність знімає бар’єри… (16 листопада – Міжнародний день толерантності)

16 листопада 1995 року держави-члени ЮНЕСКО ухвалили Декларацію принципів толерантності, яка серед іншого підтверджує, що толерантність є не поступкою, а розумінням мультикультурності нашого світу, проявом поваги та терпимості. Всі люди за своєю природою різні, але рівні у правах. Відмінності підкреслюють нашу унікальність, оскільки всі ми відрізняємося за рівнем доходів, захопленнями, зовнішністю, характером, політичними поглядами, уподобаннями в їжі або у виборі сексуальних партнерів. І це – нормально, це і є світ, у якому ми живемо, подобається нам це чи ні. Об'єднує нас причетність до єдиного суспільства, тому толерантність є необхідною рисою, яка допомагає таким різним людям мирно співіснувати. Так біологічно склалося, що людський мозок на підсвідомому рівні "запрограмований" створювати умовні поняття, на кшталт "свій-чужий". Тому нас приваблюють люди, які схожі на нас, і відлякують ті, відмінності з якими помітніші: це може бути колір волосся, стрижка, стиль одягу, форма спілкування, субкультурні чи національні ознаки. Але коли відчуття "несхожості" іншої людини починає переважати здоровий глузд і банальне виховання – виникає ґрунт для нетерпимості, неповаги та навіть проявів агресії до іншого.

Григорій Савич Сковорода – виразник української ментальності

9 листопада виповнюється 230 років із дня смерті відомого українського філософа-мислителя, поета, педагога, перекладача і музиканта Григорія Савича Сковороди. Він  належить до найвидатніших виразників української ментальності ХVІІІ століття. У його творах відобразилися світогляд, стиль, спосіб мислення, жива душа українського народу. Народився Григорій Сковорода 3 грудня (22 листопада за старим стилем) 1722 році у козацькій родині в містечку Чорнухи на Полтавщині. Зростав і виховувався серед селян, у типовій українській родині на засадах народних чеснот і норм християнської моралі та етики, які завжди звертались до внутрішнього світу людини, вчили жити на основі любові й добра. Вже в ранньому дитинстві почала формуватися духовна постать Г. Сковороди під враженням чарівної української природи, яку він надзвичайно любив. Визначну роль у вихованні Григорія відіграла родина й рідна школа.

Улюблена авторка українок

 

Сучасна українська письменниця Ірен Роздобудько відома як автор захоплюючих та чуттєвих жіночих романів. Вона може похвалитися досить бурхливої ​​біографією: працювала журналістом, диктором на радіо, телеграфісткою і навіть деякий час виступала в цирку. Крім письменницької діяльності, вона ілюструє книги інших авторів, грає на гітарі і захоплюється вишивкою бісером. Ірен Роздобудько народилася 3 листопада 1962 року в Донецьку. Їй було 6 років, коли вона написала своє перше оповідання – «Казку про Чайник і Матрьошки». Письменниця згадує: «Фантазувати й розповідати вголос різні історії я почала ще в дитячому садку, коли не вміла писати. А записувати – у шість років. Коли вперше в цьому ж віці випадково потрапила до бібліотеки, була вражена полицями з книжками, здивована тим, що ці книжки написали люди, і вирішила, що моя книжка теж колись стоятиме на такій полиці. Але про те, що книги пишуть «письменники», я тоді ще не знала».

Дніпрова Чайка– гордість української лутератури

Дніпрова Чайка, справжнє ім'я та прізвище – Людмила Олексіївна Березіна, по чоловікові Василевська (01.11.1860-13.03.1927) – українська письменниця, поетка, прозаїкиня, драматургиня та перекладачка. Народилася у с. Карлівка Ананьївського повіту Херсонської губернії (нині – с. Зелений Яр Доманівського району Миколаївської області) в родині сільського священика. Батько майбутньої письменниці – отець Олексій Березін був дуже охочий до фольклору та змалку плекав духовний розвиток доньки. Мати – Наталка Угринович вела родовід від славетного козацького роду з Запорізького краю. У Людмили було два брати і сестра. За кілька років сільського священика перевели на нову парафію – до Таврії. Людмила навчалася у Херсонській жіночій гімназії, у спеціальній школі Михайлівського жіночого монастиря в Одесі, закінчила Одеську приватну жіночу гімназію (1879). У 18 років Людмила Березіна розпочала вчителювати, спочатку як приватний педагог. Вчителювала на Херсонщині, Одещині, у Бессарабії.  Із Херсонщиною пов'язаний значний період життя письменниці. Як писала вона в автобіографії: "пригадую Слобідку Стару або Малу Маячку... Отут минуло моє дитинство на половину, бо друга відбулася в Одесі”. На всі вакації дівчина виїздила під Херсон, у села, де правив службу її батько. Це були Мала Маячка і Збур’ївка або Гола Пристань, куди на гостини кликав дядько Петро Березін, або Білозерці чи Олешки, де мешкали родичі і друзі. У 1881 р. стала делегаткою вчительського з’їзду в Херсоні, на якому активно підтримала підсумкову ухвалу про “викладання в школі на рідній мові народу”.

Український письменник, драматург, журналіст, народний синоптик

Володимир Савович Лис народився 26 жовтня 1950 року на хуторі неподалік від села Загоряни Волинської області. Закінчив журналістський факультет Львівського державного університету ім. І. Франка. Працював у районних газетах Поділля та Волині, у Рівненському драмтеатрі. В літературі дебютував як драматург, п’ять його п’єс було поставлено в різних театрах України та на українському радіо. Як прозаїк В. Лис заявив про себе у 1985 р. Він є членом Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Творчий доробок Лиса: романи «Айстри на зрубі», «І прибуде суддя», «Камінь посеред саду», «Маска», «Острів Сильвестра», «Продавець долі», «Романа», «Графиня»; історичні романи-квазі біографії «Століття Якова» (2010), «Соло для Соломії» (2013); своєрідні «саги поколінь» «Країна гіркої ніжності» (2015), «Діва Млинища» (2016); іронічні романи «Іван і Чорна пантера» (2011); романи-детективи «І прибуде суддя» (2004, 2018); автобіографічний твір «Місяць, обмитий дощем» (2017); збірка автобіографічних новел і есеїв та «Із сонцем за плечима. Події в романах В. Лиса відбуваються переважно у ХХ століття, іноді торкаючись і ХХІ. Персонажі – зазвичай волиняни, найчастіше – мешканці села Загоряни, а іноді й мешканці міста. Всі твори сповнені відчайдушних вчинків персонажів, дивовижних збігів, знахідок, розчарувань, бо як зазначив сам письменник, він намагається уникати шаблонів. Твори побудовані поліфонічно. Кожен головний персонаж – це окрема партія або голос, який входить у консонанс або дисонанс із зовнішніми подіями й партіями інших персонажів.

Невтомний шукач народних скарбів

Відомий український письменник, народознавець, видавець, народився 25 жовтня 1939 року на хуторі Забуда на Житомирщині, в селянській родині. Батько Василя був відомим на всю округу бондарем і теслею: майстерно робив діжки, вулики, скрині, а якось навіть виготовив  для власних потреб дерев’яну медогонку (вона нині – експонат Переяслав-Хмельницького музею народної архітектури та побуту). В 13 років Василько  вирішив, що стане письменником. Надсилав до районної газети вірші, байки, невеличкі статті. За якийсь час їх почали друкувати.  Говорячи про своє зацікавлення народознавством, що стало згодом справою цілого життя, згадував: «Моє дитинство і підліткові роки припали на добу ще не до кінця втрачених традицій. З огляду на це, маю завдячувати власній долі, оскільки, вивчаючи й описуючи народознавче розмаїття свого народу, мені легше «оперувати» джерелознавчим матеріалом, адже я був не тільки свідком, а й брав участь у тих дійствах. У 50 х -роках Василь Скуратівський закінчив десятирічку у сусідньому селі Обіходах. Після закінчення факультету журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка в 1971 році Скуратівський працював у районних та обласних газетах, чимало їздив по країні, збирав фольклорні та етнографічні матеріали. На їх основі він опрацьовує свої чисельні публікації в періодиці та збірниках. Багато його праць було надруковано в збірниках «Наука і культура України»,   «Отчий край», «Етнографія Києва і Київщини», «Традиції і сучасність», «Культура і побут населення України», «Древляни». Його фольклорні записи використовують упорядники багатотомного фундаментального видання «Українська народна творчість».

Зірці Мезантюк – 70 років! З ювілеєм!

 

Зірка Мезантюк – сучасна українська письменниця, талановита журналістка і володарка низки престижних літературних премій. Авторка прославилася завдяки своїм яскравим та захоплюючим книгам для дітей, які вщерть наповнені веселими пригодами, чарівними персонажами та українською автентикою. Творчість Зірки Мензатюк має яскраво виражений національний мотив. Народилася письменниця 21 жовтня 1954 року в селі Мамаївцях Кіцманського району Чернівецької області. Зростала у побожній селянській родині, де її оточувало народне мистецтво. Мама дівчинки вишивала, ткала килими, писала писанки і вчила цьому своїх дочок. За роботою складалися віршики, а прозу Зірка почала писати, коли вчилася у другому класі. Одного разу вчителька задала написати вдома коротенький нарис "Ліс восени". Зірка написала про лисячу нору, яку бачила в лісі, про білочку, що збирала ліщинові горіхи, а далі  про те, яким ліс стане взимку, коли його засипле сніг. Замість кількох рядочків вийшло цілих п'ять сторінок.Через три роки її прозові та поетичні спроби вже публікувалися в районній і обласній газетах – перший вірш був надрукований, коли школярці виповнилося 11 років.

Царівна українського співу

 

"14 жовтня — день народження незабутньої нашої співачки Раїси Кириченко. Не знаю, хто може з нею зрівнятися, якщо міряти по шкалі народної любові. Велика артистка, рідкісна людина. Радію, що доля подарувала мені щастя спілкуватися і дружити з нею, писати для неї пісні. Деякі фрагменти нашої співпраці я зафіксував у своїх споминах під назвою «Цариця українського співу», які були опубліковані в газеті «Культура і життя» у 2013 р." - Вадим Дмитрович Крищенко. Ось ці спогади: "Іще тоді, коли на нашій землі гуркотіла війна, якраз на Покрову, в невеличкому полтавському селі народилася чорнявенька дівчинка. Мине трохи часу — і про неї заговорить уся Україна. Це була Раїса Кириченко, голос якої вкарбувався в нашу пам'ять назавжди. Так і хочеться сказати: голос Української долі. Дивна історія стосовно дати народження Раїси Панасівни Кириченко. В її паспорті, у всіх довідниках чорним по білому написано: народилася 14 листопада 1943 року. Але Раїсина мама не раз повторювала:                                 — Запам'ятай, Раю, народилася ти якраз на Покрову, 14 жовтня. Було воєнне лихоліття — хтось переплутав у записах. І завжди сама Раїса Панасівна, її родина, ми — її друзі та шанувальники — відзначали та відзначаємо день народження Великої української співачки й унікальної жінки саме 14 жовтня, в день Святої Покрови. Доля подарувала мені щасливу можливість довгі роки спілкуватися, співпрацювати і, наберуся сміливості й скажу, — дружити з Раїсою Панасівною. Якось я уже говорив: коли б мене попросили намалювати портрет України, втіливши у жіночий образ, я намалював би його з Раїси Кириченко.

Вадим Скуратівський — людина-енциклопедія

 5 жовтня виповнилося 83 роки Вадиму Скуратівському — відомому українському  інтелектуалу, мистецтвознавцю, літературознавцю, філософу, історику, публіцисту, педагогу, учаснику Ініціативної групи "Першого грудня". "Доки тут стоїте, світ буде убезпечений. Із XVI століття і до 1991 року Україна забезпечувала російську потугу, додаючи свої людські й матеріальні ресурси. Якщо поступимося Росії - світу прийде кінець" —  ще в грудні 2013 року на Майдані сказав Вадим Скуратівський. Народився він у селі Бакланова Муравійка на Чернігівщині в родині вчителів. Закінчив з червоним дипломом державний університет іменіТараса Шевченка, з якого його відраховували шість разів, зокрема за "націоналізм. Працював редактором відділу критики в журналі "Всесвіт". 1978 року він надрукував свою статтю про світове значення Тараса Шевченка, і його "... за український націоналізм вигнали з роботи. Коли мати дізналася, кинулася в редакцію: за що прогнали Вадима?– Він перебільшив значення Шевченка. Два роки був без роботи..." Далі працював в Інституті психології, Літературно-меморіальному музеї Лесі Українки, був професором Київського державного університету театру, кіно і телебачення ім.І. Карпенка-Карого, доцентом кафедри історії та культурології в Націо­нальному університеті "Києво-Могилянська академія". Викладав історію України та української культури в Женев­ському університеті. Був автором-ведучим циклів телепередач «Свіжий погляд на історію» (УТ-2, 1996), «Монологи. Надії і втрати» (ТРК «Студія „1+1“», 1997—1998), «Бачу землю» (2002, 1-й Національний). Знявся у фільмах: «Родимка», к/м (1991), «Співачка Жозефіна й Мишачий Народ» (1994), «Посмішка звіра» (1997—1999), «Шум вітру» (2002) та інших, всього  — у 15 ігрових фільмах. Отримав Ґран-прі актора за найкращу чоловічу роль в номінації «Непрофесійний виконавець ролі» фестивалю «Стожари» (1995; худ. фільм «Співачка Жозефіна й Мишачий Народ», за Францом Кафкою).

Старіти – немає часу!

За ініціативою ООН 1 жовтня у світі відзначається Міжнародний день людей похилого віку. Україна як повноправний член ООН підтримала ініціативу міжнародного співтовариства і також щорічно відзначає День людей похилого віку. Рішення про відзначення цього дня та створення належних умов соціального захисту пенсіонерів, інвалідів, ветеранів, одиноких непрацездатних громадян затверджено урядовою постановою від 26 вересня 1997 року «Про щорічне відзначення Міжнародного дня громадян похилого віку». Цей день є визначним і особливим, щоб  кожен громадянин пам’ятав про свою історію, вшановував і надавав підтримку людям похилого віку, ветеранам, пенсіонерам, адже вони найбільше потребують нашої допомоги та уваги.  Цей день є прекрасною нагодою ще пильніше звернути увагу на проблеми літніх людей, а також  висловити глибоку вдячність і пошану старшому поколінню за чиїми плечима пройдені  нелегкі життєві дороги, це важливе нагадування про глибокий гуманітарний обов'язок бути турботливими та милосердними до найстаршого і найдосвідченішого покоління.

30 вересня- Всеукраїнський день бібліотек

 

Бабин Яр - наш біль і пам'ять

29 вересня 2024 року в Україні проводиться День пам'яті жертв Бабиного Яру. У цей день відзначають 83-річницю наймасовішого розстрілу в урочищі, який був проведений нацистами 29-30 вересня 1941 року. Тоді загинуло майже 34 тисячі київських євреїв. А впродовж двох років німецької окупації Бабин Яр «забрав» життя близько 100 тисяч людей – євреїв, ромів, українських націоналістів, полонених, пацієнтів психіатричної лікарні, цивільних, в’язнів концтаборів. Бабин Яр став одним з найбільших місць масових розстрілів цивільних, скоєних нацистами під час Другої світової війни. У 1946 році на Нюрнберзькому процесі, згідно з висновками спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва, наводилася лише приблизна оцінка – близько 100 тисяч осіб. У різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Яру — приблизно від 70 тисяч до 200 тисяч осіб.

Поет, літературний критик, перекладач, правозахисник-шістдесятник

 

20 вересня 1929 року в селі Половинкине Старобільського району на Луганщині народився один з лідерів та ідеологів національно-демократичного руху 60–70-х років, критик, літературознавець, поет, перекладач Іван Світличний. Виростав у родині колгоспників. Старобільську школу закінчив із золотою медаллю, вступив до Харківського університету на факультет української філології. Був дуже перспективним дослідником, але через його принциповість, особливо в українському питанні, на кафедрі його не залишили. У 1952-му вступив до аспірантури відділу теорії літератури Інституту літератури імені Шевченка Академії Наук України. Але й тут проявив незалежність поглядів, через що його дисертація «Рухома естетика» не була допущена до захисту як така, що «не базувалася на марксистсько-ленінських постулатах». Після закінчення аспірантури завідував відділом критики журналу «Дніпро», працював на наукових посадах в Інституті літератури АН УРСР та в Інституті філософії АН, у видавництві «Наукова думка», редактором Українського Товариства охорони природи. Але скрізь його звільняли за проукраїнські погляди, яких Світличний ніколи не приховував. З 1965 року його остаточно перестали приймати на роботу і він міг лише друкуватися під чужими іменами і псевдонімамами. Крім літературного, у Івана Світличного був ще один дар - відчувати талант і всіляко його підтримувати. Тому не дивно, що до нього тягнулась творча молодь, і не лише поети і прозаїки, а й художники - Алла Горська, Галина Севрук, Панас Заливаха та інші. На початку 1960-х років розпочинається кампанія, спрямована проти української творчої інтелігенції, яка у 1970-х виросте у хвилю масових репресій. Це десятиліття, перебуваючи під суворим наглядом, Світличний усе одно пише і часом навіть публікує статті, здійснює переклади Беранже, Лафонтена, Бодлера, Верлена, перекладає з польської, турецької, сербської. Вперше Світличного арештовують у вересні 1965 року, та вже наступного року за браком доказової бази його випускають на свободу. У 1972 — знову арешт. Його, як і минулого разу, звинуватили в антирадянській агітації та пропаганді, однак цього разу «докази» вже знайшлися. В одній справі з Іваном Світличним йшла його сестра Надія, Василь Стус, Євген Сверстюк, Леонід Плющ, Микола Плахотнюк, Олесь Сергієнко, В'ячеслав Чорновіл, Ірина Стасів-Калинець. Наприкінці січня 1973 року на закритому засіданні суду заарештованим виноситься обвинувальний вирок. Мірою покарання Світличному постановлено 7 років концтаборів суворого режиму і 5 років заслання. У тюрмі здоров'я Світличного різко погіршилось, проте, він намагався працювати разом з усіма на рівних. І, окрім того, брав участь у протестних голодуваннях. 20 серпня 1981 року у Івана Світличного стався інсульт. Усі клопотання про дострокове звільнення за станом здоров'я були відхилені – Світличний відбув призначений термін повністю. Із заслання він повернувся дуже хворим, інвалідом, назавжди втративши працездатність. Однак, наскільки це було можливо, працював: перекладав, писав. 25 жовтня 1992 року серце Івана Світличного зупинилося. Поховали поета на Байковому цвинтарі неподалік від могили Василя Стуса. У 1994 році книга Світличного «Серце для куль і для рим» посмертно була відзначена Шевченківською премією.

Моя свобода

Свободу не втікати з бою,

Свободу чесності в бою,

Любити те, що сам люблю,

А не підказане тобою,

Свободу за любов мою

Хоч і накласти головою,

А бути все ж самим собою, —

Не проміняю на твою,

Ліврейську, жебрану, ледачу,

Вертку, заляпану, як здачу,

Свободу хама й холуя.

Несу свободу в суд, за грати,

Мою від мене не забрати —

І здохну, а вона — моя.

16 вересня – День пам’яті загиблих журналістів, які загинули виконуючи свої професійні обов'язки

Щороку в третю п’ятницю вересня в Україні відзначається День пам’яті українських журналістів. Ця пам’ятна дата встановлена у 2007 році з ініціативи Національної спілки журналістів України з метою вшанування пам’яті всіх журналістів, які загинули, виконуючи свої професійні обов’язки. Боротьба за правду, прагнення донести її до суспільства завжди тягнуть за собою певні ризики та небезпеки. Відтак, професія журналіста є однією з найнебезпечніших. За роки незалежності в Україні загинуло понад 100 журналістів, які були вбиті, померли за нез’ясованих обставин або вчинили самогубство. Пам’ятна дата була встановлена у річницю після жорстокого вбивства українського журналіста, засновника «Української правди» Георгія Гонгадзе, викраденого і вбитого 16 вересня 2000 року. Зникнення та вбивство Георгія Гонгадзе викликало широкий суспільний резонанс як в Україні, так і за кордоном.

9.09 - 255 років від дня народження І. П. Котляревського, українського письменника, класика нової української літератури

 

Володимир Дрозд (1939 – 2003) – український письменник, драматург, публіцист, рецензент, редактор, журналіст.

 

25 серпня 2024 року виповнюється 85 років від дня народження Володимира Григоровича Дрозда, українського прозаїка. Його перу належить багато творів. які різняться за тематикою, настроєм та звучанням. Багатоликий Дрозд не вписувався ні в які схеми, для нього не існувало ніяких стереотипів. Автор вражав поєднанням фольклору з фантастикою, реального з химерним, будь то лірична повість чи гротескний твір, повний сарказму. Його оповідання викликають у читача сплеск емоцій, оскільки письменник вміє розмальовувати світ і «бачити зорі навіть у буденних калюжах», як писав його великий земляк Олександр Довженко.                                  Володимир Григорович Дрозд народився 25 серпня 1939 року у селі Петрушин на Чернігівщині у родині колгоспників. З дитячих років його вабило до себе художнє слово, він багато читав, добре вчився. Тому не дивно, що у 1959 році, відразу після закінчення школи, цілеспрямованого й обдарованого юнака прийняли на посаду журналіста у районну газету «Голос колгоспника». Першу книжку оповідань та новел «Люблю сині зорі» видав у 19 років. З 1961 по 1962 рік Володимир Дрозд працює у редакції обласної молодіжної газети «Комсомолець Чернігівщини», пише оповідання та новели на соціальні теми з філософськими узагальненнями та з елементами фантастики. Літературна критика схвально сприйняла письменника-початківця, а Спілка письменників України відразу прийняла його до своїх лав. Тоді ж Дрозд починає співпрацювати з республіканськими газетами «Літературна Україна» і «Молодь України». Але на початку 1963 року за бунтарство проти офіційних канонів мистецтва соціалістичного реалізму його спочатку звільняють з роботи, а у серпні призивають до лав радянської армії й відправляють служити на 3 роки в Забайкалля, подалі від суспільства.

20. 08 - 85 років від дня народження Валерія Шевчука - майстра психологічної і готичної прози

 

ЛЮДИНА, ЯКА ЗАБАГАТО ЗНАЛА

Ґарет Джонс (13 серпня1905 — 12 серпня 1935) не дожив одного дня до свого 30-ліття, але встиг сказати Заходу правду про Голодомор в Україні 1932-33 років  так голосно, як тільки міг.  Журналіст, який уперше у західній пресі заявив, що в Україні у 1932-1933 роках був Голодомор. Повернувшись з подорожі по СРСР, 29 березня 1933 року,  Ґарет Джонс зробив відомий прес-реліз про Великий Голод в Україні, надрукований багатьма газетами:"Я пройшов через безліч сіл і дванадцять колгоспів. Скрізь я чув плач. У нас немає хліба! Ми помираємо! Цей плач лунає по всій Росії — на Волзі, в Сибіру, в Білорусі, в Центральній Азії та Україні — "Передайте в Англію, що ми пухнемо від голоду!" Радянські офіційні особи заперечують існування будь-якого голоду, але через кілька хвилин після одного такого заперечення в потязі, я насмілився кинути на підлогу шматок зчерствілого хліба. Наче куля селянин кинувся на підлогу, схопив та поглинув його. Те саме повторилось зі шкіркою апельсина. Навіть чиновники з транспорту та офіцери ОДПУ попередили мене про небезпеку подорожей селом вночі через велику кількість доведених до відчаю через голод людей... Невдовзі прокремлівські сили на чолі з сумнозвісним лауреатом Пулітцерівської премії Волтером Дюранті розгорнули цілу інформаційну кампанію проти Ґарета Джонса, щоб спростувати його заяви про штучний характер Голоду.

Буковинський Кобзар

 

8 серпня 2024 року виповнюється 190 років від дня народження Юрія Адальбертовича Гординського (Осипа-Юрія Федьковича), українського прозаїка, поета, драматурга, перекладача, фольклориста. Він прийшов у літературу з українських Карпат, з Гуцульщини, краю, що одухотворив художнє слово письменника вічно живою народною поезією. Поєднавши назавжди свою долю з долею рідного краю, він художньою уявою обіймав усі українські землі, розмежовані у той час кордонами двох монархій – російської та австро-угорської. Він перший на Буковині почав писати народною мовою, продовжуючи і розвиваючи традиції М. Шашкевича, Т. Шевченка, став основоположником нової української літератури на буковинській землі, виступаючи у своїх творах виразником дум і прагнень трудового люду, талановитим художником слова, пристрасним борцем за його краще майбутнє.  Юрій Федькович народився 8 серпня 1834 року у Сторонці-Путилові Вижницького повіту (нині смт. Путила). Дитинство провів у рідному селі. Початкову освіту здобув приватним способом у селі Киселиці. Від жовтня 1846 р. до липня 1848 р. – навчався в німецькій нижчій реальній школі в Чернівцях. В 1849 р. виїхав до Молдавії, проживав в містах Ясси та Нямц, займався самоосвітою, почав писати вірші німецькою мовою. Влітку 1851 р. познайомився з німецьким художником і письменником Рудольфом Роткелем, який мав вплив на молодого Федьковича.

Загадковий боївкар ОУН

 

7 серпня 1913 року народився Григорій Мацейко, (псевдонім «Ґонта») — активіст Організації українських націоналістів (ОУН), боївкар, виконавець замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Народився у містечку Щирці, Львівщина. Був членом українського національно-патріотичного спортивного товариства «Луг», гімнастом. У 1929 році став членом ОУН. У 1931 році несвідомо допоміг польській поліції піймати члена ОУН Івана Мицика, який того ж року з доручення організації зліквідував на вулиці провокатора і секретного співробітника польської поліції. Мацейко думав, що це втікає звичайний злочинець і загородив йому дорогу. Щоби себе реабілітувати він добровільно зголосився виконати будь-яку роботу з доручення Крайової Екзекутиви ОУН, керівником якої в ті роки був Степан Бандера. Арештовувався польською поліцією у 1933 році. Відомий завдяки здійсненому 15 червня 1934 року вбивству міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького, одного з катів українців на окупованих Польщею територіях України. За фактом убивства Б. Перацького було порушено кримінальну справу та затримано 12 підозрюваних членів ОУН, серед яких опинилися Степан Бандера (крайовий провідник ОУН) та Богдан Підгайний (псевдо Бик; другий, після Шухевича, бойовий референт Крайової Екзекутиви ОУН), яких було заарештовано за два дні до вбивства при спробі перетнути польсько-чеський кордон.

5 серпня – день народження зірки німого кіно Віри Холодної

 

Чому Віра – Холодна? Насправді дівоче прізвище знаменитої полтавки – Левченко, її батько – гімназійний вчитель словесності з козацько-старшинського роду, який брав початок від ХVІІ століття. Холодною Віра стала у 1910 році, коли на балу познайомилася з молодим юристом Володимиром Холодним. Дуже цікавою людиною. Азартний автогонщик, він брав участь в автоперегонах і видавав першу в імперії спортивну газету «Авто». Та й сам гасав хвацько – не раз із Вірою потрапляв в аварії, і дивом обоє залишалися в живих. Родина у нього теж була цікава – Володимир мав трьох братів, добре знаних в Україні. Один із братів, Олексій, був музичним критиком, інший, Микола, – ботаніком, фізіологом та мікробіологом – його ім’я нині носить інститут ботаніки АН України. Ще один брат, Григорій, був секретарем Українського видавничого товариства у москві, потім переїхав до Києва, викладав у гімназії Кирило-Мефодіївського братства, був головою «Просвіти» в Чернігові, працював в інституті Української Наукової Мови, а згодом і очолював його. У 1929 році він був звинувачений у належності до Спілки Визволення України та засуджений до 8 років таборів, а після відбуття терміну – розстріляний.

Він лікував людей і мову…

 

25 липня народився Модест Левицький (1866 – 1932),  український письменник, мовознавець, перекладач та політичний діяч. Через яскраво виражені українські погляди у радянський час його художня спадщина замовчувалася, а твори були зараховані до «націоналістичних». Лише в 1966 р. у Львові випустили першу книжку його оповідань. Модеста Левицького українці цінували не лише як талановитого лікаря, (серед його пацієнтів були Леся Українка та Іван Франко), але і як справжнього патріота. Письменник боронив українську мову від недбалого ставлення, закликав шанувати її. Він є автором підручника з граматики української мови. Його літературні твори видано у п’яти томах. Це оповідання, романи, дослідження з мовознавства, наукові праці з медицини. Модест Пилипович Левицький, лікар за фахом, відомим став як письменник, композитор, педагог, культурний і громадський діяч. Народився 25 липня 1866 року в селі Вихілівці Проскурівського повіту на Поділлі (тепер Ярмолинецький район Хмельницької області) в сім’ї поміщика. Освіту здобував у Кам’янець-Подільській гімназії та Київському університеті. Навчався на історико – філологічному та медичному факультетах. Після закінчення університету чотири роки (1893-1897рр.) працював повітовим лікарем у Ковелі. Тут він знайомиться з родиною Косачів, відвідує Колодяжне, лікує і консультує Лесю Українку.

Людина, яка зробила себе сама

 

25 липня виповнюється 155 років від дня народження Михайла Косача - українського вченого-фізика, метеоролога, письменника, перекладача, автора низки оповідань та наукових праць, громадського діяча, одного з членів славетної родини Косачів (1869-1903). Він прожив коротке, але яскраве і діяльне життя. Михайло був найстаршим сином в родині Косачів, улюбленим братом Лесі Українки. Початкову освіту отримав від матері Олени Пчілки. Це допомогло йому вступити відразу до 5-го класу гімназії, яку закінчив зі срібною медаллю. В англійській мові є вираз "self-made man" - "людина, яка зробила себе сама". Так можна охарактеризувати Михайла. Усього досягав сам і своїм розумом. У дитинстві Михайло був "маминим мазунчиком". Олена Пчілка його найбільше любила. У свої 10 років він переміг у дискусії російського історика Дмитра Іловайського у питанні про княжу Русь Червоноруську. За порадою Олени Пчілки її 15-річний син Михайло (Михайло Обачний) і 13-річна дочка Лариса (Леся Українка) переклали українською "Вечорниці на хуторі під Диканькою". Їхній переклад надрукували у Львові 1885 року. Михайло навчався на фізико-математичному факультеті Київського, а потім Тартуського (Естонія) університетів. Захистив дисертацію з фізики. Опублікував низку праць з теоретичної фізики і метеорології. У нього було багато обдарувань і широке коло захоплень.

День Української Державності

 

День Української Державності символізує тисячолітню історію державотворення України, корені якої сягають до середньовічної держави Київської Русі. День Української Державності був установлений у 2021 році через підписання офіційного документа на відзначення 30-ї річниці Незалежності України. Тож у 2024 році українці святкують це свято лише третій рік поспіль. День української державності є значущим святом для всіх українців. Він символізує колективні досягнення і зобов’язання перед майбутніми поколіннями. Українська державність — це спільна історія, в якій ми виростали разом, боролися за нашу незалежність та досягли численних великих успіхів. Це спільне майбутнє, в якому ми прагнемо жити у єдності та міцній державі, що захищає наші права й інтереси.У цьому  році це свято буде відзначатися вперше 15 липня. Раніше його святкували 28 липня, але з переходом на новоюліанський календар, свято було перенесено.

«З НАРОДНОГО НАПИВШИСЬ ДЖЕРЕЛА…»

Василь Лукич Юхимович народився 12 липня 1924 року в селі Сингаї Коростенського району Житомирської області. Закінчив Вінницький педагогічний інститут. Учасник війни, нагороджений медалями та Почесними Грамотами Президіï Верховноï Ради України. З 1956 р. - член Спілки письменників. Заслужений працівник культури, заслужений діяч мистецтв Украïни, лауреат літературних премій: "Пам'ять" та імені Остапа Вишні. Був активним членом міжнародної громадської організації "Земляцтво житомирян" у місті Києві. Віктором Васильчуком (членом Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України) заснована Літературна премія імені Василя Юхимовича. Автор більш як 20 книжок поезій. Серед них: "Не пройду стороннім", "З клекоту літ", "Вікно у світ", "Зоряна балада", "Чорно-білі листівки", "Юності цвіт", "Подорожники";  книжок гумористичних віршів "Який Яків - така й дяка", Весілля з квитанцією", "Євангеліє від Лукича", "Виводок жарт-птиці; весільних пісень "На Поділлі - весілля"; збірок пісень "Нагадую піснею" та "Серпанкова земля".

Націоналіст від народження...

Ігор Миро́нович Калине́ць — поет і прозаїк, один із чільних представників так званої "пізньошістдесятницької" генерації і дисидентсько—самвидавного руху в Україні, політв’язень. Живе і працює у Львові. Автор сімнадцяти поетичних збірок, написаних у період між серединою шістдесятих та 1981 роком. Почесний доктор Львівського національного університету імені Івана Франка. Народився 9 липня 1939 року в місті Ходорові на Львівщині, у віруючій родині, де ретельно зберігалися українські національні традиції. У дитинстві був свідком масових репресій комуністичного режиму в Західній Україні. Зі шкільних років читав заборонених українських письменників. Його світогляд виявився несумісним з офіційною ідеологією. У 1956 р. закінчив середню школу й вступив до Львівського університету імені Івана Франка. Зaкінчивши філoлoгічний фaкультет Львівськoгo унівеpситету 1961 poку, пpaцювaв в oблaснoму apхіві. У січні 1972, в період масових арештів в Україні, була заарештована дружина Ігоря Калинця — Ірина Стасів-Калинець.

28 червня - День Конституції України

Першою українською збіркою законів вважається Конституція Пилипа Орлика, ухвалена в 1710 році. Документ регулював відносини між гетьманом і запорізькими козаками, відстоюючи інтереси останніх. На думку істориків, вона стала однією з перших європейських конституцій нового часу. У Конституції Пилипа Орлика було передбачено створення першої в Європі моделі вільної, незалежної держави, заснованої на природному праві народу на свободу і самовизначення. У документі визначено поняття вільного народу, основи демократії та правосуддя, а також антикорупційні та соціальні засади.  Однак чинності ця Конституція так і не набула. Другу Конституцію України ухвалила 1918 року Центральна Рада УНР. Документ розроблявся під керівництвом Михайла Грушевського і проголошував незалежність УНР. Він не встиг набути чинності через німецьку окупацію України. Після заснування Радянського Союзу з'явилася Конституція УРСР, яка мала кілька редакцій. Зрештою, зі здобуттям незалежності з'явилася необхідність у головному зводі законів країни.

16 червня - День батька в Україні

Наші батьки - найближчі до нас люди в усьому світі. Тато і мама - найперші слова, які в більшості ми вимовляємо, коли вчимося розмовляти рідною мовою. Ми намагаємося їх порівнювати, дивимося на них, вивчаємо їх. Вони для нас одночасно і найбільша загадка, і найбільше відкриття. Добре, коли вони є у нас і сумно, коли залишають. День батька, так само як і День матері, відзначається у багатьох країнах сучасного світу. Починаючи з 2019 року, в Україні офіційно відзначають День батька. Це свято було запроваджено на честь всіх татусів. Однак, в умовах війни в країні, воно набуло особливого значення, оскільки тисячі батьків вирушили на захист України від російської навали.Україна святкує День батька як офіційне свято, щорічно в третю неділю червня. Указ Президента України , підписаний 18 травня 2019 року, визначає це свято як «з метою створення сприятливих умов для зміцнення інституту сім'ї як основи суспільства та визнання на державному рівні ролі батька у вихованні дітей». День батька виник у США. Перше вшановування батьківського дня відзначили у штаті Вашингтон у 1910 році. Ініціаторкою цього свята стала Сонора Смарт Додд із Спокана. Історія свята коріниться у власному досвіді дорослішання Сонори: після смерті матері вона та її п’ятеро братів та сестер залишилися на вихованні свого батька. Чоловік виявив себе турботливим та люблячим батьком, який надавав дітям всю необхідну підтримку. Таким чином, у майбутньому Сонора вирішила віддячити своєму батькові та всім іншим турботливим батькам Америки, які допомагають у

Зроби довкілля кращим!

5 червня – Всесвітній день охорони навколишнього середовища   Цей день вважається однією з найважливіших подій екологічного календаря і щорічно святкується в більш ніж 100 країнах світу. Щороку він відзначається по-різному, у тому числі вуличними мітингами, парадами велосипедистів, “зеленими” концертами, конкурсами творів і плакатів у школах, посадкою дерев, кампаніями по утилізації відходів і прибиранням територій, а також безліччю інших способів. Та, в будь-якому випадку, цей день є прекрасною нагодою зробити хоча б один крок до покращення стану довкілля. Стан довкілля залежить від людини, від кожного з нас. Тільки екологічно свідомі зможуть зберегти і примножити природні багатства та передати їх у спадок нащадкам. Святкування цього Дня розраховане на те, щоб привнести людський фактор у питання охорони довкілля; дати народам світу можливість активно сприяти стійкому й справедливому розвитку; сприяти розумінню того, що основною рушійною силою зміни підходів до природоохоронних питань є громади; а також роз'яснити корисність партнерських відносин, щоб у всіх країн і народів було більше безпечне й благополучне майбутнє.  Важко визначити, коли саме почалося вивчення екології. Окремі дисципліни біології та наук про Землю відносяться до

Дитинства яскравого мить...

У перший літній день у світі відзначають День захисту дітей.  Присвячене воно дітям і підліткам але  стосується насамперед дорослих - їх закликають об'єднатися, щоб забезпечити дітям світле майбутнє, захистити їхні права. Офіційно це свято було засновано в листопаді 1949 року в Парижі на Раді Міжнародної демократичної федерації жінок. Тоді особливо гостро стояло питання про здоров'я і благополуччя дітей - час був повоєнний. Уперше День захисту дітей відзначили 1950 року - одразу в 51 країні світу. За іншою версією свято відзначили ще раніше - 1925 року в Сан-Франциско за сприяння Генерального консула Китаю, який підготував для китайських дітей-сиріт Фестиваль човнів-драконів (Дуань-у Цзе). Святкування припало на 1 червня. Як би там не було, мета у цього дня завжди була однією - привернути увагу до потреб і прав дитини. Міжнародний день дітей має також свій прапор - це зелене тло, на якому зображена земна куля та 5 людських фігурок різного кольору. Основні права дитини визначені відповідною Конвенцією ООН. Цей документ було ратифіковано 191 країною світу. Держави-сторони взяли на себе обов'язок поважати і забезпечувати всі права дитини, передбачені Конвенцією. Документ визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку.

Є мова - є нація

Щороку 24 травня у всіх слов’янських країнах відзначають День слов’янської писемності і культури й урочисто прославляють творців слов’янської писемності святих Кирила і Мефодія, які походили із знатного і благочестивого роду й проживали в грецькому місті Солуні. Брати були православними ченцями і слов'янську абетку створили в грецькому монастирі.Учені вважають, що слов’янська писемність була створена в 9 столітті, приблизно в 863 році. Кирило, який з малих літ мав великий хист і досконало опанував всі науки свого часу, а також вивчив багато мов, на основі грецької створив слов’янську абетку. Він істотно змінив грецьку абетку, щоб більш точно передати слов’янську звукову систему. Були створені дві абетки – глаголиця і кирилиця. У середньовічній Європі слов’янська мова стала третьою мовою після грецької та латинської, за допомогою якої поширювалося слово Боже. Двадцятирічна просвітницька діяльність Кирила та Мефодія і їх учнів мала всеслов’янське значення: вони підняли освіту і спільну культуру слов’янських народів на високий щабель, заклавши тим самим основи церковнослов’янської писемності, фундамент усіх слов`янських літератур. Крім того, брати-греки переклали слов’янською мовою Євангеліє, Апостол і Псалтир. За внесок святих Кирила і Мефодія в культуру Європи Папа Іван Павло II в 1980 році оголосив їх покровителями Старого континенту. День пам’яті цих святих як День слов’янської писемності і культури почали святкувати в Болгарії ще в 19 столітті, а потім ця традиція перейшла і в інші країни:  Україну, Білорусь, Молдову. Цікаві факти про слов'янські мови та писемність:

- До слов'янських відносять кілька десятків сучасних мов, на яких говорять близько 440 мільйонів чоловік. Всі слов'янські мови мають приблизно 80% загального лексикону. Імовірно, предком сучасних слов'янських мов є праслов'янська мова, яка існувала приблизно в 2-1 столітті до н.е. Ніяких її письмових пам'яток не виявлено.

Українська вишиванка - код нації

Сьогодні в Україні святкують День вишиванки. Свято з'явилося доволі нещодавно – у 2006 році. Авторами ідеї вшановувати українській традиційний одяг були студенти факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького університету. Ініціатори створення свята Олександр Ткачук та Леся Воронюк розповідали, що одного дня на перерві побачили друга у вишитій сорочці, після чого вони вирішили запропонувати всім охочим прийти в один день у вишиванках. Спочатку акцію підтримало лише 10 студентів, але наступного року до них приєдналися учні та викладачі інших факультетів університету.Невдовзі масштаби свята розрослися до всеукраїнського рівня, а в наші дні День вишиванки відзначають у понад 100 країнах, тому він отримав назву Всесвітнього. Свято покликане зберегти давні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу, тому відзначають його одягнувши вишиванку. У мирні часи з нагоди Дня вишиванки відбувалися масові заходи, присвячені історії та культурі вишитих сорочок. Проводили пізнавальні виставки, лекції, флешмоби, мегамарші у вишиванках, концерти, покази фільмів.

З родини йде життя людини

У1989 році Асамблея ООН проголосила 1994 рік Міжнародним роком сім'ї. Мета — поглиблення розуміння питань родини, об'єднання можливостей різних країн для розв'язання всіх найсерйозніших питань, пов'язаних із сім'єю. Запровадження свята було викликано стурбованістю світової спільноти сучасним становищем родини та її значенням у процесі виховання покоління, що підростає. Отже, 20 вересня 1993 року відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН було запроваджено Міжнародний день сім'ї, який відзначається щороку 15 травня. На думку Генерального секретаря ООН Кофі Аннана, коли зневажаються основні права однієї сім'ї — єдність всієї людської сім'ї, членами якої вони є, перебуває під загрозою. Сім'я як основний елемент суспільства була і залишається берегинею людських цінностей, культури та історичної спадкоємності поколінь, чинником стабільності і розвитку. Завдяки сім'ї міцніє і розвивається держава, зростає добробут народу. У всі часи за відношенням держави, а також за становищем родини в суспільстві судили про розвиток країни. Це тому, що щасливий союз сім'ї та держави — необхідна запорука процвітання і добробуту її громадян. З сім'ї починається життя людини, тут відбувається формування її як громадянина. Вона є джерелом любові, поваги, солідарності та прихильності, те, на чому будується будь-яке цивілізоване суспільство, без чого не може існувати людина.

День сім'ї в Україні цього року відзначають разом із Міжнародним днем сім'ї. У 2023 році в Україні відзначали два сімейні свята: 15 травня - Міжнародний день сім'ї,8 липня - український День сім'ї (День родини). 28 липня 2023 року указом президента України замість Дня сім'ї 8 липня був встановлений День сім'ї 15 травня - тобто, в один день із Міжнародним днем сім'ї. Сім'я - найдорожче, що є в житті. Особливо її цінність відчуваєш зараз, у нелегкий воєнний час. У День сім'ї традиційно відбуваються просвітницькі та святкові заходи - тематичні конференції, благодійні акції, концерти. У Міжнародного дня сім'ї щороку змінюється тема свята - наприклад, проблеми бідних сімей, культура здорового життя в сім'ї, виховання дітей, сімейні традиції тощо. Але головне завдання цього дня - приділити увагу дорогим серцю людям.

8 травня - памятаємо і перемагаємо

Законом України від 12 червня 2023 року було встановлено «День пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років», який відзначається щороку 8 травня з метою вшанування пам’яті всіх жертв Другої світової війни 1939–1945 років. Таким чином Україна доєдналася до європейської традиції відзначення перемоги у Другій світовій війні, пошанування всіх борців із нацизмом та жертв війни.  А також це нагадаування про те, що війна розпочалася внаслідок домовленостей між двома тоталітарними режимами: націонал-соціалістичним (нацистським) у Німеччині й комуністичним в СРСР.  У 1939–1945 роках обидва тоталітарні режими вчинили на українській землі численні злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини геноциду, внаслідок чого український, єврейський, кримськотатарський та інші народи, що жили в межах території сучасної України, зазнали величезних втрат. Надзвичайно важливо згадувати та вшановувати подвиг тих, хто боровся з нацизмом і переміг його.